Понад 30 років у танці: історія хореографа з Луцька В'ячеслава Лопанова
В'ячеслав Лопанов із Луцька вже понад три десятиліття присвятив хореографії — від сцени до викладацької кафедри. Його історія — про те, як танець стає справою життя і способом берегти культуру.
У дитинстві В'ячеславу Лопанову радили обрати професію, далеку від мистецтва — ремонтувати телевізори. Натомість із семи років він займався у Палаці учнівської молоді, виступав на концертах і виїжджав на гастролі. Саме це, за його словами, й визначило подальший шлях.
«Підтримала мене мама в цьому. З семи років — Палац учнівської молоді, потім і друзі пішли, і виступи цікаві, концерти, перші виїзди за кордон. І це мене вже стимулювало далі займатися хореографічним мистецтвом», — розповідає Лопанов.
Викладати він почав у 1993 році, одразу після закінчення інституту: його залишили на кафедрі хореографії Рівненського інституту мистецтв. Згодом запросили до Луцького училища культури. Серед своїх наставників хореограф називає Ярослава Лущакова, Федора Бондарука та Іллю Богданця — саме вони, за його словами, вплинули на професійне становлення.
Досвід сцени Лопанов здобував не лише як викладач. Він був артистом у професійних колективах, зокрема у Волинській філармонії та театрі. Півтора року працював у філармонії, разом із колективом гастролював у Канаді, а потім залишився там ще на два роки — в ансамблі танцю «Україна» у Торонто.
«Коли ти їдеш по світу і бачиш, як люди танцюють, воно все одно десь відкладається. І цей досвід, якого ти набрався, треба передавати цим прекрасним дітям», — каже хореограф.
Сьогодні він навчає студентів Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського. Переконаний: сучасний хореограф має бути широкопрофільним.
«Хореографи мають бути широкопрофільними: немає народників, немає класиків. На сьогоднішній день сучасна хореографія перемагає, але треба зберігати народну хореографію. Потужно йде і класичний танець, напрямки сучасної хореографії — і все це ми повинні знати», — зазначає Лопанов.
Студенти коледжу опановують не лише фахові дисципліни, а й педагогіку, щоб після випуску керувати хореографічними колективами. Під час вступу оцінюють природні дані абітурієнтів: гнучкість, виворотність, стрибок, чіткість виконання рухів та здатність швидко їх відтворювати. У 2026 році на спеціальність було 15 державних місць і стільки ж заяв. Водночас останніми роками серед студентів майже немає хлопців: цього року на курс вступили 15 дівчат, а хлопців — жодного.
Навчати хореографії нині непросто, визнає викладач. Частина дітей переживає через війну, зокрема через службу батьків.
«Важко вчити, не всі активно сприймають ваші наміри, ваш напрямок, їм треба донести, м'яко це пояснити. Ти, якби, знаєш цей матеріал, але треба їм передати. На сьогоднішній день у нас важкі підходи до дітей, вони сьогодні трошки стресують, в кого батьки воюють. Але все одно вони потім збираються і на іспитах показують дуже високий рівень», — розповів Лопанов.
Одна зі студенток, Варвара Бурцева, каже, що на його заняття приходить із бажанням працювати.
«В'ячеслав Юрійович — такий веселий викладач, з ним весело на парах і є бажання працювати, тому що він завжди прийде з настроєм», — говорить студентка.
Для Лопанова хореографія — не лише професія, а й спосіб зберігати українську культуру.
«На даний момент ми переживаємо складні часи в державі. На сьогоднішній день ми боремося за те, щоб цю нішу не заповнив москаль, тому що мистецтво є українське. Воно найцінніше, що зараз є», — сказав хореограф.
Навіть коли виникали проблеми із зарплатами, залишати професію він не хотів.
«Філософи китайські ще говорили про те, що, якщо згине культура, то згине держава. І були моменти, коли не виплачували зарплату, все одно хотілося жити мистецтвом», — розповів Лопанов.
З хореографією пов'язане й особисте життя викладача. З майбутньою дружиною вони разом вступили до Луцького культосвітнього училища й відтоді працюють у сфері танцю. Нині дружина Лопанова керує зразковим ансамблем танцю «Вертуни» Боратинської громади та ансамблем «Перегуки» при будинку культури в Гіркій Полонці.
«Мені хореографічне мистецтво — один із найкращих подарунків — це дружина. Ми з нею поступили в Луцьке культосвітнє училище і, як кажуть люди, сіли за одну парту — і до сьогоднішнього дня», — розповів хореограф.
У подружжя є власне правило: після роботи вдома про роботу не говорять. Увечері, каже Лопанов, головне — обдзвонити дітей та онуків.
Він переконаний: хореографія потрібна не лише професійним танцівникам. Групи для дорослих, на його думку, можуть повертати людей до спілкування та допомагати перемикатися від щоденних переживань.
«Коли ми закриваємося у своїх квартирах і дивимося новини — це шокує. А коли ти це комусь розказав, поділився. А ще якась скрипочка підіграла, цимбалки затарахкотіли — і ти вже став у пару і щось подригали, пару рухів зробили, ти повністю переключаєшся від цього світу», — каже викладач.
