У Палаці Потоцьких архітекторів учать бачити предмети у кольорових плямах

У Палаці Потоцьких з'явився простір, де архітектурну освіту доповнюють тим, чого в університетських програмах бракує — прикладною роботою з матеріалом. «Школу візуальних мистецтв» організували для студентів старших курсів та молодих фахівців. Навчання відбувається в межах проєкту «Освітньо-мистецькі горизонти без кордонів (EdAH)», який фінансує Європейський Союз за програмою Interreg NEXT Romania–Ukraine.

Курс задуманий як доповнення до базової освіти. Перші учасники, що вже завершують навчання, пройшли повний цикл — від власної концепції до реального виробу, придатного для інтер'єру. Про потребу в такій складовій розповідають адміністраторка курсу Галина Лукомська та викладач Сергій Войтович.

Лукомська має понад десять років викладацького стажу в різних закладах вищої освіти, а нині здебільшого займається практичною діяльністю як підприємиця. У школі вона адмініструє чимало процесів і спілкується зі студентами. За її спостереженнями, університет дає багато теорії, але обмаль суто практичних завдань.

«В університетських програмах студенти не роблять курсового чи дипломного проєкту з предметного дизайну – напряму, який є критично важливим для створення кастомних, індивідуальних інтер’єрів замість використання масових меблів. Саме тому виникла ідея навчати студентів та випускників архітектурних спеціальностей, аби вони мали змогу освоїти нову для себе сферу», — наголошує вона.

Сергій Войтович також має великий викладацький досвід, а паралельно обіймає посаду заступника директора інституту післядипломної освіти. Він зауважує, що професії повністю змінюються кожні три-п'ять років, а інтеграція штучного інтелекту змушує молодь переосмислювати власне майбутнє. Слухачі таких курсів — уже дорослі, свідомі люди, готові вкладати час і зусилля у зміну професійної траєкторії, бо бачать у цьому користь. Державні установи натомість натрапляють на бюрократичні бар'єри, через які закупівля обладнання чи втілення ідей розтягується на місяці, тоді як творчі майстерні дають гнучкість і швидкий результат.

Для Івано-Франківська поява таких майстерень важлива ще й тому, що вони розбудовують креативне середовище та формують якісний індивідуальний предметний дизайн. Подібні навички відкривають нові обрії: чимало фахівців починають із класичної архітектури чи інтер'єрів, а згодом повністю переходять у предметний дизайн. Створюючи унікальні світильники чи меблі власними руками, молоді дизайнери можуть розвивати свої бренди й показувати авторські роботи на міжнародних виставках у Парижі чи Нью-Йорку. Основою для цього вже слугує майстерня в Палаці Потоцьких, роботу якої організатори планують продовжувати й після завершення проєкту.

Освітній процес побудували так, щоб поєднати теорію з глибокою практикою. Навчання складалося з восьми зустрічей. Почали з двох вступних лекцій: перша — про сучасні матеріали у світовій архітектурі та дизайні, друга — про те, як змінюються способи обробки матеріалів і як вони модифікуються із погляду сучасної інженерної думки.

«Колись матеріал – це було дерево, метал, ще щось. Зараз матеріал створюється за допомогою сучасних технологій, як от 3D-друк. Ми можемо задати твердість, пружність, жорсткість, вагу, глибину, різкість, колір, любе. Тобто раніше ми працювали з тим, що дала природа і робили з нього. Зараз ми створюємо матеріал з нуля, такий, який відповідає нашим задачам», — каже Войтович.

На два наступні воркшопи запросили франківську художницю та скульпторку Оксану Мельничук. Її завданням було допомогти учасникам знайти й сформувати ідеї майбутніх об'єктів предметного дизайну. Лукомська зазначає, що архітектори та дизайнери зазвичай працюють через світові референси — аналізують наявний досвід, перш ніж створити щось своє. Підхід художниці був іншим: на першому воркшопі вона роздала аркуші паперу, фарби й пастелі з настановою «Ви просто не думайте, а малюйте».

Методика спрацювала. У процесі спонтанного малювання на папері з'явилися довільні кольорові плями, а наприкінці заняття викладачі разом із художницею пройшлися по роботах, допомагаючи побачити в абстракціях майбутні форми. Із цих плям несподівано для самих авторів виросли концепції реальних предметів: хтось розгледів торшер, хтось світильник-павучок, хтось крісло чи й диван.

Після ескізування робота перемістилася у спеціально обладнану майстерню Палацу Потоцьких. Учасники використовували 3D-сканери, щоб створити віртуальні образи міських об'єктів, і адаптували форми у програмах для архітектури та дизайну інтер'єрів. На основі цих моделей на 3D-принтерах друкували пластикові прототипи, а лазерний гравер виготовляв зменшені моделі з фанери. Згодом дехто переходив до повнорозмірних елементів предметного дизайну — ніжок для столів, світлотехніки, табуреток.

Перший освітній цикл завершиться підсумковим форумом і виставкою, що експонуватиметься з середини вересня по жовтень у приміщенні Палацу Потоцьких. Покажуть дванадцять планшетів із презентаціями проєктів кожного учасника, описами ідей, візуалізаціями та фотографіями процесу творення й роботи з фанерою. Поруч із маленькими прототипами на постаментах відвідувачі побачать повнорозмірні зразки меблів і світлотехніки. Крім фізичної експозиції, виставку можна буде оглянути віртуально на сайті палацу в розділі проєктів — зі смартфона або VR-окулярів.

Історія цієї школи — про те, що мистецтво часом починається з відмови від плану. Кольорова пляма, яку ніхто не контролював, стає кріслом; фанера, розрізана лазером, — ніжкою столу. Між цими двома станами вміщається вся різниця між теорією та ремеслом, яку тут і намагаються подолати.