Мистецтво як досвід: Зоркін і харківська галерея «Творче нежить»

Мистецтво не народжується з порожнечі — воно виростає з досвіду, з того, як людина осмислює світ і будує власну міфологію. Саме тому воно не може бути уніфікованим: різні шляхи неминуче породжують різні художні мови. Ця думка стала лейтмотивом розмови з харківським митцем Костянтином Зоркіним, який працює в широкому діапазоні форм — від перформансу та інсталяції до графіки, скульптури й лялькового театру. У своїх роботах він звертається до натуральних матеріалів — дерева, металу, паперу — і до тем міфології та символів.

Зоркін бачить корінь проблем українського мистецького середовища не лише в браку знань, а в самій моделі, за якою воно формувалося. Радянська візуальна мова була навмисно простою: щире обличчя селянина, пшеничне поле, трактор — образи, що не потребують пояснень. Таке мистецтво не ставило запитань і не вимагало від глядача жодних зусиль, тримаючи його в межах знайомого і безпечного. Натомість європейське мистецтво того ж часу шукало нові форми й сенси, що вимагали не лише погляду, а й роздуму.

Саме тому, вважає художник, значна частина українського суспільства сприймає «Чорний квадрат» радше як провокацію, ніж як іншу систему мислення. Цінність Малевича, за словами Зоркіна, не лише в самих роботах, а й у можливості перетворити їх на систему навчання. Вона давала інструменти для опанування нової художньої мови, яка відкривала шлях до різних напрямів. Радянська ж мистецька освіта була збудована на єдиному каноні: студентів не заохочували виходити за чітко визначені рамки, тож мистецтво ставало відтворенням усталених зразків, а не простором для пошуку. «Свобода — це умова існування мистецтва», — наголошує Зоркін.

Відчуття свободи в Харкові сьогодні проявляється в появі нових мистецьких ініціатив, що створюють власні простори. Однією з них є галерея «Творче нежить», заснована навесні 2023 року чотирма харківськими художниками та фотографами — Магран Татою, Веро Юзепчуком, Богданом Алексіном та Аутсайдером. Команда описує галерею як відкритий майданчик, де важливішим за жорсткі правила є можливість різних напрямків співіснувати в одному просторі. Тут не прагнуть до єдиної естетики — радше до різних способів говорити про мистецтво.

Проєкт виник спонтанно, як несподівана ідея, що з часом переросла в простір, де мистецтво існує не як щось завершене, а як постійний процес. Першим кроком стала поп-ап виставка в кав’ярні, яка виявила значно ширший запит, ніж очікувалося. «Тоді стало видно, що людям справді потрібно місце, де вони можуть показувати свої роботи. І це були не лише глядачі, а передусім самі митці», — розповідає співзасновник простору Магран Тата. Згодом ініціатива вийшла за межі одноразової події: команда почала працювати з різними форматами — виставками, колабораціями, виїзними проєктами. «Ми зрозуміли, що це не має бути одна подія, — пояснює Тата, — і зараз це вже десятки виставок і понад сотню подій».

Рефлексії Зоркіна про Малевича несподівано перегукуються з діяльністю «Творчого нежиті»: одним із перших проєктів галереї стала виставка «Рідний чорний», що переосмислює найвідоміший твір митця через роботи сучасних українських художників. У виставці представлено 14 варіацій «чорного квадрата» — не як копію, а як спробу показати множинність інтерпретацій. У такому підході мистецтво перестає бути чимось фіксованим і остаточним. Воно існує як відкрита система, у якій немає єдиного правильного прочитання — лише різні способи бачити, інтерпретувати й говорити.