Мистецтво як досвід: харківська галерея «Творче нежить»

Мистецтво рідко піддається поясненням. Воно виростає з досвіду – з того, який шлях проходить людина, і з тих сенсів, які вона вибудовує навколо себе. Саме тому воно не може бути уніфікованим: різні досвіди неминуче формують різні художні мови.

Костянтин Зоркін, харківський художник, який працює у формах від перформансу та інсталяції до графіки, скульптури й лялькового театру, використовує натуральні матеріали – дерево, метал, папір – і звертається до тем міфології та символів. У розмові з ним ідея про мистецтво як досвід звучала особливо гучно. Він говорить про мистецтво як про результат особистого шляху та внутрішньої міфології – того, що формує спосіб бачення світу.

За словами Зоркіна, проблема українського мистецького середовища пов’язана не лише з браком знань, а з самим способом, у який це мистецтво довгий час формувалося. Радянська візуальна мова була зрозумілою і передбачуваною: щире обличчя селянина, поле пшениці, трактор на тлі – це ті образи, що не потребують пояснення. Таке мистецтво не ставило запитань і не вимагало зусиль від глядача, залишаючи його у межах знайомого і безпечного.

На противагу цьому, європейське мистецтво в той самий час рухалося у бік пошуку нових форм і сенсів – тих, що потребують не лише погляду, а й роздуму. Можливо, саме тому значна частина українського суспільства сприймає такі роботи, як «Чорний квадрат», радше як провокацію, ніж як іншу систему мислення. Цінність Малевича, за словами Зоркіна, полягає не лише в його роботах, а й у можливості перетворити їх на систему навчання. Вона давала інструменти для опанування нової художньої мови, яка відкривала шлях до різних напрямів.

Важливо й те, що радянська мистецька освіта довгий час була побудована на єдиному каноні: студентів навчали працювати в чітко визначених рамках і не заохочували виходити за їхні межі. У результаті формувався підхід, у якому мистецтво ставало радше відтворенням усталених зразків, ніж простором для пошуку нового. «Свобода – це умова існування мистецтва», – говорить художник.

У Харкові відчуття свободи сьогодні проявляється в появі нових мистецьких ініціатив, що намагаються створювати власні простори для мистецтва. Однією з них є галерея «Творче нежить», яка з’явилась навесні 2023 року. За нею стоять четверо харківських художників і фотографів – Магран Тата, Веро Юзепчук, Богдан Алексін та Аутсайдер.

Команда описує галерею як відкритий майданчик, де важливішим за жорсткі правила є можливість різних художніх напрямків співіснувати в одному просторі. Тут немає прагнення до єдиної естетики – радше до різних способів говорити про мистецтво. Проєкт виник радше як спонтанна ідея, ніж як заздалегідь продумана інституція. З часом ця ідея переросла у простір, де мистецтво існує не як щось завершене, а як процес, який постійно змінюється.

Першим кроком стала поп-ап виставка в кав’ярні, яка несподівано показала значно ширший запит, ніж очікувалося. Як розповідає співзасновник простору Магран Тата: «Тоді стало видно, що людям справді потрібно місце, де вони можуть показувати свої роботи. І це були не лише глядачі, а передусім самі митці». Згодом ця ініціатива вийшла за межі одноразової події. Команда почала працювати з різними форматами – виставками, колабораціями, виїзними проєктами. «Ми зрозуміли, що це не має бути одна подія», – пояснює Магран Тата, – «і зараз це вже десятки виставок і понад сотню подій».

Рефлексії Зоркіна про Малевича несподівано перегукуються з діяльністю «Творчого нежиті». Одним із перших проєктів галереї стала виставка «Рідний чорний», яка переосмислює найвідоміший твір Малевича через роботи сучасних українських художників. У виставці представлено 14 варіацій «чорного квадрата» – як спробу показати не єдину істину, а різні художні голоси. У такому підході мистецтво перестає бути чимось фіксованим і остаточним. Воно існує як відкрита система, у якій немає єдиного правильного прочитання – лише різні способи бачити, інтерпретувати й говорити.