Цифровий архів мозаїчних зупинок Полтавщини: 20 сіл у 3D

Уявіть собі автобусну зупинку, оздоблену керамічною плиткою, битими глечиками з поливою червоно-вохристого кольору, частинками білого фарфору та смальтою. Саме такі малі архітектурні форми 1980-х років досі прикрашають села Полтавщини, зображуючи природу, сільський побут, ремесла та локальні мотиви. Однак більшість цих об'єктів не мають охоронного статусу, розташовані вздовж доріг, тому їх неможливо перемістити чи убезпечити від руйнування. Частина мозаїк вже пошкоджена, демонтована або змінена.

Авторка і керівниця проєкту Анна Сінельник розповіла, що ідея зберегти ці зупинки виникла після міжнародної конференції у Греції, де колеги здивувалися українським мозаїкам. «Свого часу я працювала у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, де займалася оцифровуванням експонатів... Їх дуже зацікавило те, що серед цих усіх видів були і зупинки. Адже нічого подібного немає ні в Європі, ні в Америці», — зазначила вона.

Команда проєкту «Оцифровані мозаїчні зупинки Полтавщини» перемогла у конкурсі стипендій від Українського культурного фонду. За п'ять місяців вдалося оцифрувати 20 зупинок. Кожна 3D-модель супроводжується точною локацією, датою створення, технікою виконання та інформацією про автора. Під час дослідження вдалося встановити 12 імен авторів мозаїк, які десятиліттями залишалися невідомими.

Разом із Вадимом Махіткою, який робив фотофіксацію, команда здійснила 10 польових виїздів. За один день обстежували дві зупинки. «Кожну спочатку прибирали. Більшість з них обклеєні оголошеннями, багато сміття... Хоча зустрічали у селах і людей, які доглядають за зупинками. Казали нам, що ми нікому не дамо їх зруйнувати, ми не хочемо китайських», — додала Анна Сінельник, згадуючи село Великі Будища.

Створювали мозаїчні зупинки переважно художники-монументалісти, іноді доєднувалися художники, архітектори або це були дипломні роботи студентів вишів. Під час роботи над проєктом команді вдалося поспілкуватися з Миколою Болюхом — викладачем Луганського Національного університету імені Тараса Шевченка, який розповів про колег по цеху, зокрема про Василя Коркішка, Ігоря Величка та Миколу Тарана, що створив мозаїчну зупинку зі смальти на 84 кілометрі поблизу села Базалуки.

«Мозаїчні зупинки — частина українського культурного коду, що досі майже не представлено у цифрових архівах. Існує думка, що ці зупинки спадщина Радянського Союзу і від них потрібно позбуватися. Однак це не так. 99 зі 100 ці мозаїки не містять ніяких радянських символів, плюс їх створювали українські митці», — наголосила Сінельник.

Нині у відкритому доступі на платформі Sketchfab та на сторінці проєкту в Instagram опубліковано 10 3D-моделей, ще 10 готуються до публікації. Напрацьованим матеріалом планують поділитися на Міжнародній конференції у Греції, що відбудеться у грудні. Цей архів — не лише спосіб зберегти унікальне мистецтво, але й можливість показати світові українську культурну спадщину, яка досі залишалася поза увагою.