Галина Яблонська: сцена, яка тривала майже століття

Вона вийшла на сцену шестирічною дівчинкою — у епізодичній ролі хлопчика — і залишалася на ній до глибокої старості. Такий шлях важко уявити, але саме його прожила Галина Яблонська, яка померла на 99-му році життя після важкої хвороби. Про втрату повідомив у Facebook театрознавець, заслужений діяч мистецтв України Василь Неволов.

«Сьогодні відлетіла у Вирій душа Великої Артистки і Патріотки», — написав він, назвавши Яблонську повною кавалеркою ордена княгині Ольги, лауреаткою премії імені Марії Заньковецької, премії «Бронек» та мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми. Серед її постійних справ останніх десятиліть Неволов відзначив створений нею Героїчний театр «Пам'ять» та проєкт-конкурс «Шевченко єднає народи», де вона була почесною головою.

Народилася Галина Яблонська 2 січня 1928 року в Умані. Її мати була акторкою, вітчим — актором і режисером, тож сцена супроводжувала її від наймолодших літ. У вісім років вона вже грала Топсі у «Хатині дяді Тома» на сцені Вінницького державного театру. Перед тим як 1951 року прийти до театру Франка, працювала в театрах Проскурова, Кам'янця-Подільського, Могилева-Подільського, Вінниці та Дніпра. Першим її режисером у франківській трупі став легендарний Амвросій Бучма — вона була його ученицею і сучасницею Гната Юри, Наталії Ужвій, Нонни Копержинської.

За десятиліття роботи в театрі імені Івана Франка Яблонська зіграла десятки ролей: Галю в «Назарі Стодолі», Регіну в «Перехресних стежках», Настю в «Украденому щасті», леді Макдуф у «Макбеті», Ольгу Франко в «Таїні буття». Знаковою для неї стала головна роль Олесі Богданівни у виставі «Самотня леді» — сотий показ постановки відбувся у лютому 2020 року. Артистка була старійшиною трупи й увійшла до Національного реєстру рекордів України за найтриваліший період виступу на театральній сцені. Лише останні два роки життя вона перестала брати участь у виставах.

Поза театром Яблонська заснувала й очолила Міжнародну лігу «Матері і сестри — молоді України», а 2007 року з її ініціативи постав Героїчний театр «Пам'ять». Вона виступала із сольними програмами, працювала на радіо й телебаченні. Звання заслуженої артистки УРСР їй присвоїли 1960 року, народної артистки УРСР — 1982-го.

«Дивовижно, як у цієї самовідданої жінки на все вистачало часу, здоров'я, мудрості, таланту і доброти?!» — написав Неволов, додавши слова вдячності й пам'яті.

У наші дні, коли український театр втрачає людей і на сцені, і на фронті, постать Яблонської нагадує про тяглість традиції. Сімдесят років на сцені — це не лише рекорд, а й свідчення того, що мистецтво здатне тримати людину і зберігати пам'ять довше за будь-які обставини.