Келії, стайня й двір: комплекс Рихлівського монастиря внесли до культурної спадщини

У селі Рихли, що на Новгород-Сіверщині, знову заговорили про монастир — цього разу не в контексті богослужінь, а в контексті архітектури. До переліку об'єктів культурної спадщини внесли комплекс його споруд: північно-західний, північно-східний і східний корпуси келій, стайню та східний корпус монастирського двору. Відповідне розпорядження 10 вересня 2026 року підписав начальник Чернігівської ОВА В'ячеслав Чаус.

Кожна з цих будівель має свою окрему цінність. Три корпуси келій — північно-західний, північно-східний і східний — становлять характерний приклад монастирських келій, цивільної архітектури, зведеної в стилі українського бароко з декоративним оздобленням чолових фасадів. Перші два відображають розвиток церковно-цивільної архітектури першої половини XVIII століття, а східний — уже XIX століття.

Стайня належить до господарських споруд монастиря, виконаних у стилі історизму з декоративним оздобленням фасадів; вона свідчить про розвиток архітектури Лівобережної України кінця XIX — початку XX століття. Східний корпус монастирського двору — це вже житлова споруда, теж у стилі історизму, зі збереженим декоративним оздобленням фасадів, і вона ілюструє розвиток житлової архітектури того ж періоду.

Варто згадати, що статус об'єкта культурної спадщини отримала й Земська школа у селі Брагинці Варвинської громади. Вона належить до відомих земських шкіл, збудованих за проєктами архітектора Опанаса Сластіона, і такі будівлі є характерною частиною архітектури Полтавщини та Чернігівщини.

Історія самого Пустинно-Рихлівського Свято-Миколаївського монастиря сягає 1620 року, коли, за переказами, з'явилася чудодійна ікона Святителя Миколая. Бортник із села Оболоння, оглядаючи в лісі дерева з бджолиними гніздами, побачив образ Святого Миколая на високому клені. До ікони почали приходити люди, тут відправляли молебні, багато хто зцілювався від хвороб. Зрештою старшина Чернігівського полку вирішила облаштувати в Рихлах повноцінний монастир — це започаткував у 1666 році Василь Многогрішний, брат гетьмана Дем'яна Многогрішного.

На початку XX століття в обителі проживали 152 ченці. Монастир мав багату бібліотеку й іконно-книжкову лавку, окремий гостинний двір для прочан і паломників з готелем, трапезною та допоміжними будівлями, а також сади, пасіку, двір для худоби, цегельний завод та інші господарські споруди. Тут працювали свої живописці, палітурники, кравці, шевці, столяри, бондарі, ковалі, маляри, мірошники, городники, скотарі. Для хлопчиків, переважно сиріт, діяла школа з повним утриманням.

У радянські часи монастир неодноразово руйнувався, проте чудотворна ікона збереглася. У 2006 році обитель знову набула статусу монастиря, а з 2019 року стала жіночою. У Свято-Миколаївській церкві на території монастиря, відновленій з руїн, і нині є та сама чудодійна ікона Святого Миколая, котра дала початок заснуванню обителі. Нині це діючий православний комплекс.

Внесення споруд до переліку культурної спадщини — не просто формальність. Це спосіб зафіксувати в офіційному реєстрі те, що століттями трималося на місці: мури, келії, господарські будівлі, у яких читається і бароко, й історизм, і вся непроста доля Лівобережжя. Монастир у Рихлах переживав розквіт, руйнування і відродження — і тепер його архітектура має шанс на окрему, вже документальну, пам'ять.