«Ми не народжені для війни»: в Ужгороді показали обличчя тих, хто не хотів воювати

Фотовиставка «Ми не народжені для війни» відкрилася в Ужгороді. У залі Закарпатської обласної філармонії — світлини майже 300 військовослужбовців 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, які загинули або зникли безвісти. Поряд із кожним портретом — листи від їхніх рідних.

Одна з координаторок об'єднання родин безвісти зниклих, полонених та полеглих військовослужбовців бригади Світлана Шуст каже, що це виставка передусім про долі. «Це фотовиставка про долі людей. Якщо уважно роздивитися кожну світлину, вона відкриває за собою справжню історію. Історію людини, яка жила до війни. Яка мріяла, яка мандрувала, яка працювала, будувала кар'єру», — розповіла вона.

На знімках військові постають у двох часах — до і під час війни. Серед них ті, хто воював на Вовчанському, Запорізькому, Курському та Донецькому напрямках. За словами Світлани Шуст, це не кадрові військові: «Це не кадрові військові, вони не планували іти до війська, вони не хотіли іти воювати. Серед цих військових є різні, є призвані, є мобілізовані, але вони не злякалися».

Одна з історій, представлених у залі, — історія Владислава Шитіхіна, який зник безвісти у Вовчанську на Харківщині у травні 2024 року. Побратими згадують його як відважного й позитивного чоловіка. Мати Владислава Наталія розповіла, що родина продовжувала пошуки після зникнення сина. «Він завжди був на позитиві, ніколи не падав духом. Якщо якась була ситуація, тому що це війна, він завжди казав: "Всьо в Божих руках, ми двічі не помремо". Він був таким відважним, відчайдушним», — сказала жінка.

Довгий час рідні не знали, чи живий Михайло. «Ми молилися, як за живого, і за всіх наших хлопців. Але прийшло в кінці 25-го року співпадіння ДНК. 31-го березня цього року вже було остаточно підтверджено, що це наш син». 23 квітня 2026 року захисника поховали на Пагорбі Слави в Ужгороді. «А тепер ходимо до нього. Має другу домівку. Ми тут, а він там. Молиться за нас, а ми тут за нього».

На відкриття прийшли дружина Крістіна та сестра Оксана військовослужбовця Михайла Новака, який також зник безвісти у Вовчанську. Обидві переконані, що такі виставки потрібні, аби суспільство не забувало про військових та їхніх близьких. «Це пам'ять, це нагадування. Кожен військовий має бути повернутий додому. Неважливо, чи це полон, чи він загинув, вони обов'язково мають бути вдома, всі, до останнього».

Співорганізатор виставки, старший лейтенант Руслан Глеб розповів, що з проведенням допомагає військова частина. Серед світлин є й зображення його побратимів. «Тут є багато військовослужбовців, з якими я перебував на позиціях у Бахмуті, коли вони там і зникли. Я тоді був старшим бойовим медиком. І так, тут є багато знайомих, навіть моїх сусідів, які є у статусі безвісти зниклих».

За його словами, захід має допомогти родинам об'єднуватися та підтримувати одна одну. «Кожна родина віддала найдорожче — рідну людину. І от оці такі акції — це як спогад, що їх не забули. Вони можуть почути один одного, поспілкуватися і поділитися, і вже людина не відчуває, що вона покинута сама зі своїми проблемами».

Виставку проводять уже втринадцяте. Раніше її показували в містах України, а також в Італії та Польщі. Наступний тур розпочнеться 21 вересня — світлини повезуть до Чернігова, Києва, Полтави, Дніпра та Кропивницького. В Ужгороді виставка триває в Закарпатській обласній філармонії, вхід вільний.

За кожною з цих майже трьохсот фотографій стоїть людина, яка не збиралася ставати воїном. Виставка не про війну як таку — вона про те, кого війна забрала і кого ще чекають удома.