Музей Голодомору закликав світ звернути увагу на Олешки

Олешки під російською окупацією від початку повномасштабного вторгнення. У червні 2023 року місто пережило ще й затоплення — після того, як російські війська підірвали Каховську ГЕС. Відтоді критична інфраструктура тут зруйнована, електро- та газопостачання немає, а ті, хто намагається виїхати чи дістати їжу, ризикують потрапити під удари FPV-дронів.

Масштаб спустошення видно з цифр Міністерства закордонних справ України: від початку окупації населення Олешківської громади скоротилося приблизно з 40 тисяч до 6 тисяч людей. У самих Олешках, де до повномасштабної війни жили близько 24 тисяч, нині залишається близько 2 тисяч.

Бракує найнеобхіднішого — продовольства. Про це говорять очільниця Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко, журналісти й волонтери, які стежать за ситуацією. Деякі мешканці були змушені їсти фазанів, голубів та продовольчі сурогати.

Складну гуманітарну ситуацію фіксувала й Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні. За її даними, у 2026 році в Олешках та Голій Пристані зафіксували щонайменше 29 загиблих і 54 поранених цивільних — переважно через атаки дронів.

Окрема проблема — евакуація. 12 серпня омбудсман Дмитро Лубінець заявив, що Україна підготувала все необхідне для вивезення цивільних з Олешок та сусідніх населених пунктів, але Росія перешкоджає виїзду людей.

Тож музей звернувся до Міжнародного комітету Червоного Хреста із закликом допомогти забезпечити доступ гуманітарної допомоги до цивільних та сприяти їхній безпечній евакуації. А ще — до міжнародних музеїв і меморіальних установ, які працюють із темами геноцидів, воєнних злочинів і злочинів проти людяності, щоб вони розповідали про ситуацію в Олешках.

«Ми звертаємо увагу міжнародної спільноти на ці факти як інституція, що досліджує історію Голодомору-геноциду, одним із механізмів якого було навмисне позбавлення населення їжі. Ми вважаємо своїм професійним обов'язком привернути увагу до фактів тривалої блокади цивільного населення, відсутності доступу до їжі, води та медичної допомоги, а також системного перешкоджання його евакуації», — наголошує музей.

У цьому зверненні є щось більше, ніж дипломатія установи. Музей, чия місія — берегти пам'ять про голод як зброю, сьогодні промовляє про голод, який триває. Інакше кажучи, історія, яку він досліджує, перестала бути минулим — вона повторюється на Херсонщині, і саме тому цей голос варто почути.