Як в Одесі 2006-го будували коаліції та ігнорували Януковича

У травні 2006 року в Одесі завершилися місцеві вибори, які розподілили 120 мандатів міськради так: 38 отримала Партія регіонів, 31 — блок «Наша Одеса», 15 — блок Вітренко, 12 — блок Тимошенко, 10 — блок «Не Так!», 8 — блок Литвина і 6 — СПУ. Але справжня боротьба точилася не на виборчих дільницях, а за лаштунками.

Леонід Клімов, який очолив одеське відділення Партії регіонів, мав власну гру — зміцнення бізнесу. Його будмайданчики працювали без дозволів, а документи з'являлися вже після завершення робіт. На виконкомах, які мер Едуард Гурвіц проводив публічно, лунали фрази на кшталт «там велися бетонні роботи» — про будівництво воліли не говорити прямо.

З Києва прибув Василь Джарти, керівник виборчого штабу ПР, який намагався вичавити для партії максимум. Він вимагав у Гурвіца половину місць у виконкомі в обмін на лояльність. Але Клімов мав інші плани: він був готовий пожертвувати міськими інтересами заради посилення в області. Йому заважала проста математика: об'єднання ПР з групою Козаченка (який відколовся від Гурвіца) та блоком Вітренко давало стійку більшість — антимерську коаліцію. Клімов публічно прагнув союзу з мером, але міг це зробити лише після розпаду власного альянсу з опонентами.

У «Імексбанку» Клімова відбулися збори, де оголосили про створення коаліції. Вона протрималася кілька днів: частина вітренківців на чолі з Русланом Тарпаном відступила — після чого в Тарпана «чарівним чином» вирішилися проблеми з готелями на Дерибасівській. Після розпаду більшості Олександр Кравець, якого називали «голосом Гурвіца» в ПР, підписав меморандум із мером. Найбільше постраждали члени групи Козаченка — про них «публічно витерли ноги». Гурвіц знову утвердився як господар міста.

Ситуація в облраді була ще заплутанішою. Після того як Ігор Мітрошкін пішов у Верховну Раду, Клімов без узгодження з Києвом висунув на голову зборів нікому не відомого Миколу Скорика — одного з керівників «Імексбанку». Чутки про злиття інтересів ПР «помаранчевому» меру дійшли до президента Януковича. Той провів президію політради і висунув Миколу Педченка. Але Клімов не здався: зібрав фракцію ПР в облраді, де покляв «зрадників», які вводили в оману голову партії. 2/3 присутніх підтримали Скорика. Паралельно Педченко відмовився від посади — як тоді казали, «в Одеській області стало на одного доларового мільйонера більше».

Клімов настільки увірував у власні сили, що не брав слухавки, коли телефонував незадоволений Янукович. Фактично він послав голову власної політсили. Після перемоги на президентських виборах Янукович повністю позбавив Клімова політичного впливу в регіоні.

Перша сесія облради 23 травня 2006 року розпочалася без голови ТВК Володимира Білоусюка — офіційно він був у Кишиневі біля хворого батька. Регіонал Микола Тиндюк заявив, що ніякий голова не потрібен, і обрав іншого члена комісії — Миколу Лобанова, який зачитав прізвища депутатів. Колеги по виборчкому кричали про незаконність, але це вже нікого не хвилювало. Головою став Скорик, заступниками — Тиндюк, Георгій Арабаджи, Ольга Соловенко та Фелікс Петросян. Засідання тривало 20 годин.

У докризові роки бюджетні потоки були величезними. Облрада брала участь у відчуженні стадіону «Чорноморець» та інших об'єктів в історичній частині міста, які переходили у приватну власність за інвестдоговорами. Половина «заробленого» йшла в облдержадміністрацію і ПР, друга — ділилася між депутатами через голів фракцій. Так в Одеській області сформували коаліцію, в якій брали участь Партія регіонів, блок Вітренко, група Гриневецького і «Пенсіонери України».