Костянтин Слободенюк: актор, сопілкар, воїн

14 вересня 2026, 10:52 ·228 слівредакція

На фронті загинув 43-річний Костянтин Слободенюк — актор Чернігівського обласного молодіжного театру й сопілкар обласного філармонійного центру. Про втрату повідомив департамент культури Чернігівської ОДА.

Буває так, що людина зі сцени вчить нас одному, а з окопу — зовсім іншому. Костянтин Слободенюк умів і те, і те: тримав у руках сопілку, виходив на сцену молодіжного театру, а згодом узяв до рук зброю.

Він народився й виріс у Чернігові, закінчив місцевий музичний коледж імені Л. Ревуцького, а далі — Київський національний університет культури і мистецтв. Сцена Чернігівського обласного молодіжного театру стала для нього домом на роки: «Дерева вмирають стоячи», «Касандра», «Карколомна пригода містера Алена», «Чарівний ліхтар», «Океан снів», «Сховище», «Тиловий Що?Денник» — за кожною з цих назв стоїть його роль, його голос, його присутність.

Паралельно Костянтин грав у Чернігівському обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм як сопілкар. Співпрацював з Академічним ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» та Колективом концертних виконавців. Музика й театр для нього не були окремими світами — радше двома мовами одного мистецтва.

«Наш Актор, наш Музикант, наш Воїн, наш Герой, наш Захисник — Костя Слободенюк на щиті. Бережімо один одного, Україну, наш молодіжний театр та українську мистецьку галузь! Шана, вдячність та честь Костянтину Слободенюку, який стояв за всіх нас та за нашу Перемогу!» — написав колега полеглого, актор Олексій Биш.

У травні 2024 року Костянтин долучився до лав Сил оборони України. У філармонійному центрі згадують його внесок у мистецьке життя установи: «Ми пишаємося багаторічною творчою співпрацею із Костянтином і зберігатимемо вдячність за його вагомий внесок у мистецьке життя нашого центру. Світла пам'ять про воїна-митця назавжди житиме в наших серцях».

Прощання відбудеться у Чернігівському кафедральному соборі святої великомучениці Катерини у вівторок, 15 вересня, о 12:30.

Коли митець іде на війну, він залишає по собі не лише ролі та мелодії. Він залишає порожнечу, яку театр відчуває особливо гостро — бо сцена пам'ятає кожного, хто на неї виходив. І те, що Костянтин Слободенюк стояв за всіх нас, — це не метафора, а точний опис його вибору.