Богдан ОЛЕКСЮК
Китай робить ставку на створення потужного і сучасного флоту, здатного виконувати широкий спектр завдань у світовому океані і успішно протистояти ВМС інших країн. В досягненні цієї мети суттєву допомогу Китаєві надає Україна, яка не лише продала йому прототип Су-33 і недобудований авіанесучий крейсер „Варяг", але й допомагає у підготовці палубних льотчиків для майбутніх китайських авіаносців.
Крила на океанських просторах
На даний час лише дев'ять країн мають на озброєнні авіаносці і авіанесучі крейсери. США - 11 авіаносців, по одному - Франція і Бразилія. На озброєнні Великої Британії і Італії по два авіанесучі крейсери. А у ВМФ Росії, Індії, Іспанії та Таїланду - по одному.
Вартість будівництва сучасного авіаносця з ядерною енергетичною установкою складає близько 5 млрд. доларів. А місячні витрати на утримання авіаносця, не враховуючи зарплату персоналу, складають більше 10 млн. доларів.
Після Другої світової війни усім стало зрозуміло, що на морях і в океанах з'явилися нові господарі - авіаносці. В СРСР перші проекти цих кораблів розроблялися за активного сприяння адмірала Миколи Кузнєцова. Однак, вони не знайшли підтримки ні в Сталіна, ні в Хрущова. Кремлівські стратеги всі завдання - від знищення ворожих кораблів до протиповітряної оборони - збиралися розв'язувати за допомогою ракетної зброї. Тому роботи зі створення радянського авіаносця були перервані.
Лише в 1975 році СРСР почав будівництво корабля, який приблизно за своїми тактико-технічними характеристиками був рівний американським авіаносцям класу Nimitz. Усі радянські „плавучі аеродроми" називалися авіанесучими крейсерами, аби мати можливість проходити Дарданелли, що заборонено авіаносцям відповідною конвенцією. Будівництво авіанесучих кораблів на теренах СРСР припинилося після закінчення „холодної війни" і розпаду Радянського Союзу.
Нині авіаносний флот світу складає приблизно 1250 літаків, з них тисяча - знаходиться на американських авіаносцях. Сучасні авіаносці служать базою також для безпілотних літаків і вертольотів. Крім того, вони обладнані протикорабельними ракетами і системами ППО.
Китай готується до великого плавання
У Пекіні розуміють, що авіаносці - це не лише один з могутніх видів озброєння, але й символ значимості і могутності нації. Сьогодні Китай технологічно впритул наблизився до створення таких кораблів власними силами, переймаючи досвід і напрацювання інших країн.
Як відомо, після розвалу СРСР Китай придбав кілька списаних важких авіанесучих крейсерів - „Мінськ", „Київ" і недобудований „Варяг". Перші два служать атракціонами для туристів у містах Шеньчжень і Тяньцзінь. А „Варяг", який знаходиться в порту Далянь, був модернізований і перебудований з метою використання для тренування пілотів майбутніх китайських авіаносців. Саме цей корабель, за даними закордонних військових експертів, було взято за основу у проекті побудови китайського плавучого аеродрому.
За прогнозами, до 2020 року Китай має намір збудувати до чотирьох авіаносців середнього класу водообсягом близько 65 тис. тон кожен. Авіаносні групи планується розгорнути в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях для забезпечення безпеки шляхів перевезення енергоносіїв і захисту територіальних вод.
Допомога України
Першим китайським авіаносцем, скоріш за все, стане саме „Варяг", який може бути введений у стрій до 2012 року для використання його як учбового і випробувального корабля, як „плавучої школи" для тренування палубних льотчиків. Таку думку висловив глава Тихоокеанського командування Збройних Сил США адмірал Роберт Віллард, а також ряд інших аналітиків.
Відомо, що за останні роки китайці старанно вивчили і модернізували „Варяг", який вони купили в України у 1998 році за ціною металолому - 20 млн. доларів. У найближчій перспективі вони готові самі взятися за будівництво нових кораблів такого класу. І перший з них, як очікується, буде спущено на воду в 2015 році.
На думку ряду експертів, для створення власного авіаносця Китаєві ще доведеться розв'язати ряд технічних завдань. При цьому, частину обладнання передбачається імпортувати з Росії і України. „Як тільки вдасться подолати усі ці труднощі, ми зможемо без особливих проблем налагодити масове виробництво з урахуванням того, що Китай має дуже хороші можливості в області кораблебудування і запозичення закордонних технологій", - цитує гонконзька газета слова китайського військового експерта.
Досі ще не до кінця зрозуміло, який тип літаків буде використано для комплектації „плавучих аеродромів". Переговори з Росією про постачання палубних винищувачів Су-33 зайшли в глухий кут. Росіяни не захотіли продавати малу партію цих літаків, побоюючись витікання технологій, як це сталося з літаком Су-27, копію якого, J-11B, запровадили у виробництво китайці.
Але, за словами гонконзького експерта Андрія Чана, схоже, що китайські конструктори вже просунулись у виготовленні першого прототипу палубного винищувача J-15, який є копією Су-33. За його даними, Шеньяньська авіабудівна корпорація ще у листопаді минулого року сконструювала аналог Су-33 на базі його першого випробувального екземпляра - літака Т10К, який Китай отримав від України. Тепер головною проблемою є авіадвигуни для бойових літаків, створення яких є слабким місцем китайської авіапромисловості. На разі, як зазначив Андрій Чан, в Китаю немає іншого вибору, як використовувати російські авіадвигуни, які КНР закуповує для комплектації ними винищувачів Су-27.
Гонконзький експерт відзначив також значну допомогу, яку надає Китаєві у справі розвитку авіаносної програми Україна. За його словами, українці, крім постачання прототипу Су-33 і „Варяга", надали також пакет необхідної технічної документації з Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві.
Також Україна сприяє Китаєві у підготовці палубних льотчиків для авіаносців. Адже, як пише газета „South China Morning Post", "підготовити достатню кількість палубних пілотів, здатних здійснювати маневри в умовах різної погоди і обмеженого простору, - одна з головних проблем, які стоять перед Народно-визвольною армією Китаю на шляху до введення в стрій авіаносця".
Взагалі Україна активно співпрацює з Китаєм у сфері нових науково-технічних розробок і створенні ремонтних потужностей. Зокрема, наша країна має контракти з КНР за такими військово-технічними проектами, як поставки турбін для кораблів і систем радіолокації.
Військова співпраця Китаю з Україною, зрозуміло, не дуже подобається Кремлю. Хоча кооперація між російським і українським ВПК у сфері виробництва озброєнь має досить важливе значення для самої Росії. Так, Російська Федерація поставляє гелікоптери в інші країни переважно із двигунами українського виробництва, а бойові літаки в Індію й Китай - з українськими авіаційними ракетами.
Основні завдання китайських ВМС
Посилення Військово-морських сил Китаю мають підстави побоюватись його сусіди, зокрема - Тайвань, Японія, В'єтнам і інші, з якими в КНР є територіальні суперечки щодо морських акваторій. Особливо гостро проблема територіальних суперечок постає в Південно-Китайському морі щодо архіпелагу Спратлі і Парасельських островів, на які також претендують В'єтнам і ряд інших країн Південно-Східної Азії. Акваторія довкола цих островів багата вуглеводнями, а Китай має намір добувати газ і нафту не лише у межах континентального шельфу, а й перейти до активного освоєння глибоководних родовищ.
Патрулювання Китаєм спірних зон у Південно-Китайському морі, в тому числі у майбутньому з допомогою авіаносців, має на меті продемонструвати суверенітет Пекіна над цими територіями. Крім того, іншим важливим завданням китайських ВМС буде проведення операцій по забезпеченню безпеки постачання енергоносіїв, які такі необхідні для економіки Китаю, що швидко розвивається.
У статті використані матеріали з журналу „Эхо планеты" та інших закордонних видань.
Читайте також:
Україна озброює Ірак
