Геворг КАРАПЕТЯНЯк відомо, нещодавно більшість швейцарців - 57% - проголосували за заборону будівництва мінаретів ісламських мечетей на території конфедерації. Це волевиявлення народу має силу закону - з моменту затвердження результатів референдуму заборона вступила в силу. Всі формальні вимоги до організації референдуму були витримані. Швейцарська Конституція доповниться положенням про заборону створення мінаретів - себто, молільних веж. Рішення народу виражається всього однією фразою: "Der Bau von Minaretten ist verboten" ("Будівництво мінаретів заборонене"). Саме ця фраза і має бути тепер вписана в Конституцію Швейцарії. Заборона не торкнеться будівництва нових мечетей та молільних домів. Не розповсюджується вона і на мінарети, що вже існують в країні. Ідеться тільки про нові мінарети. Уряд країни рекомендував не приймати ініціативу, проте народ його аргументи не почув.
Ініціювала референдум Швейцарська Народна Партія (ШНП-SVP), яка має в парламенті країни найбільшу фракцію (62 місця з 200). Мінарет, за думкою одного з її представників, депутата Ульріха Шлюера, є "політичним символом протистояння інтеграції, підтримки сегрегації, і, в першу чергу, нав'язування шаріату як норми, паралельної до швейцарського законодавства".
Зокрема, прибічники заборони вважають, що головною причиною такого результату стало "незадоволення наростаючим політичним впливом з боку ісламу". Роками незадоволення щодо будівництва мінаретів заганялося у Швейцарії під килим - заявив Вальтер Вобман (Walter Wobman), голова ініціативного комітету "За заборону будівництва мінаретів". Швейцарський народ дав зрозуміти, що для всіх емігрантів дотримання діючого в Швейцарії права є обов'язковим без будь-яких винятків. Водночас В.Вобман не вважає, що закон сприятиме відчуженню мусульман у Швейцарії. Для відправлення ісламської релігії мінарети не є обов'язковими, - зазначив він, - і для бажаючих інтегруватися в швейцарське суспільство мусульман ця ініціатива не є перешкодою. Адже ідеться не про заборону ісламу, а всього лише про заборону будівництва мінаретів.
Швейцарські газети сходяться на тому, що всьому виною ставлення фундаментального ісламу до жінки і страх швейцарців перед войовничим ісламізмом. "Головну роль при голосуванні зіграли захисні рефлекси народу, що майстерно підігрівалися авторами ініціативи", - пише в своєму коментарі "Neue Zьrcher Zeitung". На думку цієї газети, виборці "захотіли провести чіткий кордон розвитку в Швейцарії так званого мультикультурного суспільства". Ставлення до жінок, що практикується в ісламському світі, а також реально існуючий ісламський фанатизм, внесли значний вклад у результат референдуму, - вважає "Neue Zьrcher Zeitung".
На думку швейцарського міністра юстиції та поліції Евелін Відмер-Шлумпф (Eveline Widmer-Schlumpf), на результат голосування вплинув "страх населення перед фундаменталістськими ісламськими течіями, які теоретично можуть заперечувати наші державні традиції і наш правовий порядок". Евелін Відмер-Шлумпф підкреслила далі від імені уряду, що чотирьом вже збудованим мінаретам нічого не загрожує, зносити їх ніхто не збирається. Мечеті так само будуватимуться, але тільки без мінаретів. "Мусульманки та мусульмани в Швейцарії, як і раніше, можуть вільно жити і відправляти, самі або разом з іншими, свій релігійний культ", - заявила міністр.
Тим часом "Швейцарський форум за інтеграцію мігрантів" («Das Schweizerische Forum fьr die Integration von Migrantinnen und Migranten» - "FIMM") і профспілка Unia з жалем відзначають, що "ксенофобським силам у країні вдалося таки мобілізувати більшість населення та переконати її у своїй правоті за допомогою емоційної, замішаної на страху, інформаційної кампанії". Процесам інтеграції та міжкультурного діалогу завдано серйозної шкоди.
Референдум переміг у переважній більшості кантонів та напівкантонів - 22 з 26. У німецькій Швейцарії лише кантон Базель-міський висловився проти ініціативи. У західній, франкомовній Швейцарії, таких кантонів було три: Женева, Во (де зараз перебуває й автор цих рядків), та Невшатель. Усі інші кантони погодилися з ініціативою - причому деінде згода з нею перевищувала 70%. Найбільше прибічників виявилося у кантоні Аппенцелер-Внутрішній - 71%. Рівень, вищий за 65%, спостерігався у кантонах Гларус, Санкт-Галлен, Тургау, Швіц та Тичино. У кантонах Ааргау, Берн, Аппенцелер-зовнішній, Шаффхаузен, Нідвальден, Обвальден, Люцерн, Урі та Солотурн відсоток прибічників ініціативи перебуває в проміжку 60-65%. У кантонах Цюріх, Граубюнден, Фрибур, Вале та Юра цей показник - на рівні менш ніж 60%.
ІСЛАМ У ШВЕЙЦАРІЇ
Мусульманами у Швейцарії себе вважають близько 400 тис. людей, або біля 5% населення. По цьому показнику Швейцарія - типова європейська країна, де загальна кількість мусульман оцінюється в 20 мільйонів, або близько 4% населення 500-мільйонної Європи. В європейському загальному заліку Швейцарія по частці мусульман в населенні займає четверте місце, поступаючись Болгарії (13,8% - 1,11 млн.), Франції (7,6% - 4,50 млн.) та Нідерландам (4,3% - 0,69 млн.), і випереджаючи Німеччину (3,7% - 3,04 млн.).
Швейцарські мусульмани - це в основному вихідці з Балкан. Найкрупнішу групу (біля 100 тис.) утворюють вихідці з колишньої Югославії (Косово, Македонія). На другому місці - особи турецького походження, на третьому - північно-африканського. Три чверті всіх швейцарських мусульман - суніти, одна чверть - шиїти і альовіти. У Швейцарії налічується близько 140 офіційно зареєстрованих мусульманських організацій. Найстаріша з них - "Ісламський центр Женеви" ("Centre Islamique de Genиve"), створений у 1961 році С.Рамаданом, родичем одного з засновників світового фундаменталістсько-ісламського руху, з якого потім виросла організація "Аль-Каїда". Головним джерелом фінансових коштів для швейцарських мусульман виступає Саудівська Аравія, і зокрема - "Фонд короля Фейсала".
Велика частина швейцарських мусульман - звичайні люди, не відмічені в яких-небудь негожих діях і намірах. Проте існує певний прошарок людей - приблизно 3 тис. - які можуть виступати потенційними підбурниками спокою. Зокрема, більше десятка мечетей помічено у проведенні проповідей "войовничого" змісту. До таких відносяться, перш за все, мечеті Базеля і Женеви. Крім того, в поширенні фундаменталістських ідей відмічені невеликі молитовні центри міст Цюріха, Білля і Берна.
У країні функціонують біля 150 мечетей, на які приходиться всього чотири мінарети. Один з авторів кампанії Ульріх Шлюєр (Ulrich Schluer) відкрито назвав ці споруди "символами ісламізації". "Деякі лідери, імами відкрито заявляють, що їхня мета - ввести шаріатський закон у Швейцарії, тому ці символи стають політично небезпечними", - ось основне посилання Шлюєра. І, дійсно, останніми роками спостерігається підвищення привабливості Швейцарії для радикальних мусульманських діячів. Одна з найпомітніших персон такого роду - колишній вчитель із Женеви Х.Рамадан, який публічно закликав до побиття каменями жінок відповідно до законів шаріату.
Такого роду особи найчастіше подають клопотання про надання притулку в Швейцарії, посилаючись на те, що вони, як радикальні мусульмани, піддаються у себе на батьківщині політичним переслідуванням. Тим самим швейцарське законодавство парадоксальним чином бере під захист осіб, офіційно підтверджуючих свої радикально-ісламські переконання. Наприклад, ще за півроку до терактів 11 вересня в Італії була розкрита радикально-ісламістська організація, допомогу якій надавав "біженець" з Тунісу, що проживав у Швейцарії. Швейцарські спецслужби арештували також Халіда Шейха Мухаммеда - другу особу в "Аль-Каїді"
Одразу після 11 вересня швейцарська прокуратура порушила кримінальну справу проти ісламської фінансової організації "Аль-Таква" зі штаб-квартирою в італомовному кантоні Тичино. За цією організацією ховається єгипетський бізнесмен Й.Нада, що живе у місті Кампіоне кантону Тичино, має значні зв'язки в світі ісламського фундаменталізму та вважається "міністром закордонних справ" швейцарських мусульман.
Ще на початку 90-х років один з найближчих підручних Бен Ладена - А.Аль-Завахирі - був відряджений до Європи і часто перебував у Швейцарії, беручи участь в різних зборах радикальних ісламістів, що живуть у Конфедерації. Крім того, тісні зв'язки з найближчим оточенням Бен Ладена були у членів ісламського "фронту опору" у Алжирі "FIS", що теж живуть у Швейцарії. Особи, причетні до цієї організації, з 1993 року перебувають у Швейцарії під спостереженням спецслужб. Своєю спеціальною постановою уряд Швейцарії заборонив алжирським громадянам купувати в Конфедерації зброю, а голові "FIS" було раз і назавжди відмовлено у в'їзді до Швейцарії. Іншою постановою від жовтня 2002 року уряд заборонив кадровому членові "FIS" М.Дхину, який, незважаючи на відмову властей у наданні притулку, живе в Швейцарії, вести будь-яку політичну і релігійну пропаганду.
Ще одною присутньою на території Швейцарії екстремістською ісламською організацією є турецька "Міллі Герус", що активно підтримує алжирський ісламізм і забезпечує його контакти з У.Бен Ладеном.
У січні 2004 року швейцарська прокуратура санкціонувала арешт восьми "біженців" північно-африканського походження. Їм пред'явлено звинувачення в участі у підготовці терористичного акту в Саудівській Аравії, в ході якого загинуло 35 громадян західних країн, у тому числі співробітник швейцарської приватної авіакомпанії "Джет Авіейшн".
КАДДАФІ
Не виключено, що в найостанніші дні додаткові аргументи прибічники ініціативи отримали в рамках так званого "лівійського скандалу". Відверте знущання Каддафі-старшого зі швейцарського президента і здорового глузду могло спонукати набагато більшу кількість людей прийняти ініціативу ШНП-SVP про заборону будівництва нових мінаретів.
На думку "Corriere del Ticino" саме нахабна зухвалість ісламського диктатора М.Каддафі стала однією з причин такого результату голосування з "антимінаретної ініціативи". "Він..., - нагадує газета - ...до сих пір утримує двох швейцарських громадян як заручників, нещодавно зажадавши, крім того, стерти Швейцарію з політичної карти світу. Не дивно, що швейцарці прореагували на все це з гнівом і гордістю".
Лівійський лідер Муамар Каддафі переконаний, що Швейцарія не має права на існування як держава, і пропонує включити швейцарські кантони до складу сусідніх країн. Ще в липні Каддафі в Італії заявив, що Швейцарія, на його думку, - "це мафія, а не держава". Тому він пропонує поділити кантони між Францією, Німеччиною і Італією за мовним принципом.
Співробітник швейцарської будівельної компанії Макс Гёльді (Max Goeldi) і менеджер шведсько-швейцарського концерну ABB Рашид Хамдані (Rachid Hamdani) ось вже 15 місяців утримуються в Лівії. Вони звинувачуються "у порушенні візового режиму і податкового законодавства". Це рішення про заборону покидати Лівію збіглося за часом з інцидентом в Женеві, коли 15 липня 2008 року син Каддафі Ганнібал і його дружина за рукоприкладство в готелі були затримані на два дні.
Проти Ганнібала Каддафі було порушено кримінальну справу по звинуваченню в побитті прислуги. Проте вже 3 вересня 2008 року воно було закрите після виплати потерпілим компенсації. Арешт сина лідера Лівійської революції викликав дипломатичний скандал між двома країнами. Лівія вивела з швейцарських банків активи на суму сім мільярдів доларів, припинила постачання нафти і заборонила видачу віз громадянам Швейцарії.
Президент Швейцарії Ханс-Рудольф Мерц у серпні під час візиту в Тріполі приніс вибачення Лівії і підписав договір про нормалізацію дипломатичних стосунків. У відповідь на це Берн чекав, що швейцарським громадянам дозволять покинути країну, проте власті Лівії відмовилися це робити. Лівійський суд засудив двох швейцарців до шістнадцяти місяців і штрафу у розмірі двох тисяч лівійських динарів (близько 1700 доларів) за порушення міграційного законодавства, ухилення від сплати податків і порушенні правил ведення бізнесу. Очікується, що ще один судовий процес проти них почнеться у Лівії в грудні 2009 року.
Влада Швейцарії рекомендувала своїм громадянам утриматися від поїздок до Лівії через небезпеку бути викраденими. Це все не могло не вплинути на визначення швейцарців під час референдуму. І вони визначилися.
НАСЛІДКИ, ОЦІНКИ
Звичайно, в мусульманському світі це рішення швейцарців було сприйняте як образа і явна спроба дискримінації. Пропонувалося оголосити бойкот швейцарським товарам і вивести з країни арабські капітали, що, за попередніми оцінками, загрожує Швейцарії 20-мільярдними втратами. Поки це лише слова, але за ними послідують і справи. І спектр можливих дій тут надзвичайно широкий - від бойкоту до терактів.
У Лозанні та Женеві вже відбулися маніфестації протесту. Маніфестанти скандували: "ні дискримінації", "ми всі - мусульмани". У Лозанні в демонстрації від міського собору до головної мечеті брало участь за різними оцінками до 5 тис. людей. Хода була організована організацією "Mouvement de lutte contre le racisme" (MLCR) за підтримкою лівих, зелених, єврейських, католицьких, протестантських і мусульманських організацій. У Женеві перед собором "St. Pierre" зібралися до 2 тис. людей.
Це рішення може призвести і до багатьох інших наслідків. Правомочність референдуму може бути оскаржена. Як заявила Манон Шик, голова бюро правозахисної організації Amnesty international у Женеві, це рішення порушує міжнародне право і зобов'язання, прийняті на себе Швейцарією перед світовою спільнотою. За її словами, заборона позбавлена сенсу, бо 90% швейцарських мусульман - вихідці з Туреччини та Косова, лише частина яких дотримуються всіх встановлень пророка Мухаммеда. Це стосується і носіння традиційного мусульманського жіночого вбрання.
Рішення швейцарських громадян може серйозно ускладнити позиції Берна у відносинах з ісламським світом і поставити під питання традиційну роль Швейцарії як третейського судді при вирішенні міжнародних конфліктів. До того ж, може початися відтік капіталів, що тримають в швейцарських банках арабські шейхи - про це попереджує газета Tribune de Geneve. The Wall Street Journal притримується іншої думки: "Швейцарська пряма демократія показує свій характер, коли швейцарські виборці використовують її для того, щоб виступити проти власної політичної еліти - як і відбулося цього разу".
"Значення заборони мінаретів матиме широкі наслідки", - пише цюріхський "Tages-Anzeiger". І річ не в тому, вважає видання, що ісламській меншості в країні фактично кинута рукавичка. Мусульмани в Швейцарії, як і раніше, мають можливість вільно сповідувати свою релігію. Значення референдуму полягає, перш за все, в тому, що його результати показують, що в країні, як і раніше, існує глибока прірва між сучасною, відкритою, інтернаціональною частиною суспільства і частиною суспільства, що стоїть на позиціях традиціоналістських і націоналістичних.
"Заборона будівництва мінаретів не вирішить жодної з проблем", - вважає "Tages-Anzeiger". "Навпаки, вона підсилить міжнародну ізоляцію Швейцарії навіть в західних країнах, оскільки ні в ЄС, ні в США релігійні свободи не обмежуються в такій мірі".
Газета "Le Temps" пише в матеріалі під заголовком "Удар дубиною": "Будучи гордою у зв'язку з власною мультикультурністю, Швейцарія ... виробила акт дискримінації релігійної меншості. Вона ризикує стати для своїх зарубіжних партнерів непередбачуваною країною, в якій заяви про національну толерантність є всього лише порожніми словами".
"Швейцарія перевертає мінарети", - пише головний швейцарський жовтий таблоїд "Blick". "Коаліція противників заборони була досить сильною, тому ніхто не чекав такої потужної народної підтримки ініціативі заборонити будівництво нових мінаретів", - відзначає видання. Противники ініціативи недооцінили ту міру загрози, з якою іслам сприймається в швейцарському суспільстві. Парадоксом, на думку газети, є той факт, що такі кантони, як Женева і Базель, де живе багато мусульман, ініціативу відкинули, тоді як такий кантон, як Аппенцелль-внутрішній, де загалом живе ледве більше п'ятисот мусульман, цю ініціативу прийняв переважною більшістю голосів. Вочевидь, що мова "йшла зовсім не про те, чи буде мечеть мати зверху башточку, чи ні". Прибічникам ініціативи "вдалося розширити дискусію, вивівши її за рамки будівельного права і звернувши увагу суспільства на такі проблеми, як шаріат, пригноблення жінок, насильницькі шлюби, обрізання тощо".
"Швейцарія стикається з проблемою іміджу", - пише бульварна газета "24 heures". У Швейцарії, на її думку, "вибухнула бомба". Наслідки цього вибуху будуть серйозними, перш за все, для міжнародного іміджу. Постраждати можуть орієнтована на експорт промисловість, туристична галузь, виробництво товарів розкоші, а також банківська сфера. Як уряд, так і основні партії, вважає газета, поводилися в період перед референдумом дуже "скромно", а тому "отримали ... ляпаса".
І уряд, і парламент країни були упевнені, що ініціатива буде знехтувана. "Мінарети мають таке ж відношення до релігійних фанатиків, як освітлювальні щогли на стадіонах - до хуліганів і вандалів", - заявляв уряд у серпні цього року в спеціальному комюніке. Ініціатива, як вважав і вважає уряд, суперечить багатьом міжнародно-правовим актам. Наприклад - статті 9 Європейській конвенції з прав людини (ЄКПЛ), що захищає свободу віросповідання. А до цієї свободи належить також і можливість зовнішніми символами, наприклад, мінаретами, виражати свою релігійну приналежність. Ще одна стаття ЄКПЛ, 14-а, закріплює заборону дискримінації за статевими, расовими, мовними або релігійними ознаками. Тому тепер цілком можливо, що Швейцарія може бути засуджена саме за порушення цих статей.
Яка позиція Швейцарії щодо цього? Вона розрізняє обов'язково-правові міжнародні норми і необов'язкові. До обов'язкового права належить, наприклад, заборона геноциду, рабства, расової дискримінації, злочинів проти людяності, а також тортур. Свобода віросповідання або заборона дискримінації не належить, згідно з цим підходом, до обов'язкового права. Втім, ще раніше уряд постановив вважати обов'язковим міжнародним правом не лише гарантії ЄКПЛ, але і норми так званого Міжнародного пакту ООН про цивільні і політичні права 1976 року, до якого Швейцарія приєдналася у 1990 р. Юристи відрізняють "внутрішню свободу віросповідання" від "зовнішньої", що не належить до обов'язкового міжнародного права. Мається на увазі право демонструвати суспільству, наприклад, через мінарет, свою релігійну приналежність.
Прийняття "антимінаретної ініціативи", крім всього іншого, ще раз поставило Швейцарію перед старою дилемою - як реалізовувати нереалізовані народні ініціативи? Зрозуміло одне - демократія не може відміняти себе саму на основі демократичного вирішення більшості. Адже це рішення прийняте не політиками, а в результаті найдемократичнішої процедури з усіх можливих. І хай деякі кантони, як Женева, проголосували проти, а на референдум з'явилися всього 53% швейцарців, створений важливий прецедент - страх європейців перед поступовою ісламізацією їхніх країн був виражений не на побутовому рівні, не в ході акцій різних "ультра", а в результаті процедури, що має вищу міру легітимності!
В Італії, Німеччині, Австрії і низці інших країн вже знайшлися прибічники швейцарської ініціативи. Тим паче, що вже, вочевидь, "плавильного казана" з Європи не вийшло, іммігранти з мусульманського світу часто будують свою "паралельну" Європу, залишаючись вірними своїм цінностям і традиціям. За даними опитувань, 45% турецьких іммігрантів відчувають себе в Німеччині "непрошеними гостями", а 82% вважають недостатніми зусилля німецьких властей з їхньої інтеграції в суспільство.
Незважаючи на бурхливу реакцію по всьому світу і обурення мусульман, референдум у Швейцарії може мати і позитивні наслідки. Можливо, він змусить відкритіше говорити про конфлікт, а не заганяти його всередину, прикриваючись обтічними формулюваннями.
ІНТЕРВ'Ю З ДЕЯКИМИ ШВЕЙЦАРЦЯМИ
Ми попросили висловити свою думку щодо цієї резонансної події молодого швейцарського політолога Іва Мейера (Yves Meier). Він підкреслив таке.
Перше: народ саме так вирішив - отже, це думка народу, і її треба виконувати.
Друге: чому саме народ вирішив так - це питання вже цікавіше. Причинами цього є: криза, страх, велика кількість іммігрантів, активна полеміка на цю тему, яку веде ШНП-SVP, а також низка інших причин.
Трете: особисто в мене з цими мінаретами немає ніяких проблем. На даний момент їх всього чотири у Швейцарії. І навіть якщо ще декілька збудують, то для Швейцарії це не буде великою проблемою або загрозою.
Четверте: швейцарці голосували не проти ісламу, а проти символу чужої культури. Багато людей, особливо в маленьких кантонах, побоюються, що до них приїде занадто багато іноземців, укорінять себе тут і знищать швейцарську культуру. Це, безумовно, є маренням та дурницею, отже, це голосування можна зрозуміти тільки через розуміння настроїв людей саме у 2009 році - криза, страх втратити роботу, тощо.
П'яте: якщо мусульмани зараз кричать, що Швейцарія погана та недемократична країна тощо, то я вважаю, що їм треба помовчати, бо в них взагалі немає ніякої демократії. Я не впевнений, що католики, наприклад, змогли б взагалі заговорити про будівництво католицьких церков де-небудь, наприклад, у Дубаї або в Саудівській Аравії.
Шосте: я голосував проти ініціативи.
НАШІ ВИСНОВКИ
Дане рішення швейцарського народу відкриває багато чого. Передусім, феномен референдуму: результатом норми прямої демократії став закон, який багатьом здається недемократичним. Як це могло статися, щоб в найдемократичнішій крані світу найдемократичніша процедура привела до відкату від демократії? Чи можливе таке в принципі? Ця ситуація, на нашу думку, заслуговує на ретельний політологічний аналіз.
Але по свіжих слідах ця подія викликає наступні реакції. На нашу думку, будь-яке суспільство має право захищатися від небезпек свого розвитку та існування, зокрема від загроз, які суперечать ідеологічним основам існування цього суспільства. Ось, зокрема, один гарний приклад. Жінка - будь яка жінка, навіть держсекретар Сполучених Штатів - повинна, приїжджаючи в ісламську країну, наприклад, в Іран, закривати голову хусткою. Чи не є це порушенням прав цієї жінки? Адже її змушують робити щось, чого вона не хоче і не робить у повсякденному житті. Так що ж - боротися за права християнських жінок за право не закривати голову під час візиту в Іран? Ні, звичайно, так ніхто не робить, бо всі поважають місцеві закони шаріату, що складають ідеологічну і духовну основу держави Іран, починаючи з 1979 року.
Так, може, швейцарський народ має таке саме право захищати свою ідеологію, самою основою якої є християнство? У Конституції країни першими словами є "В ім'я всемогутнього Бога". Отже, цим рішенням громадяни Швейцарії сказали, що голосні заклики муєдзинів до намазу п'ять разів на день є неприйнятними та неприпустимими в їхній християнській країні.
Особисту авторові цих рядок іслам нічого поганого не зробив. Більше того, будучи віруючою людиною, християнином всією душею, я маю безліч друзів та добрих знайомих-мусульман: таджиків, казахів, узбеків, арабів, навіть турків тощо. Я поважаю мусульман, їхню віру, та вважаю що найстрашнішим є не іслам, а байдужість, зневіра. Але водночас, я повністю на стороні швейцарського народу, який захищає устої свого існування, зокрема спокій та вірність традиціям і установкам, які колись, багато століть тому, зробили основою існування своєї країни їхні предки.
Треба сказати ще ось що. Уряд, парламент, партійні функціонери, та й взагалі, політична еліта - це відображення суспільних настроїв певного часового зрізу історії. Це випливає із самої сутності демократії та її головної процедури - вільних конкурентних виборів. Тому завжди еліта відображає собою трохи вчорашні настрої - ті, що були в суспільстві на час виборів. Потім проходить час, суспільство розвивається (якщо розвивається), життя змінюється, і в електоральному середовищі починають панувати нові настрої, або відтінки вчорашніх настроїв. Громадянське суспільство починає корегуватися, зрушуватися в той чи інший бік.
Це частіше за все має вигляд певної реакції суспільства на виклики життя, зокрема, на різноманітні внутрішні за зовнішні загрози. Іслам, особливо його деякі гілки, без сумніву, дійсно викликають побоювання у розвинутій та демократично зрілій Європі. Особливо після подій 11 вересня. До цього додається нечуваний раніше потік емігрантів, і не тільки мусульман (одним з яких, до речі, є і сам автор цих рядків). Це все неминуче мало б коли-небудь відобразитися на політичних та електоральних рішеннях європейців.
Одним, вельми голосним таким відгуком, стали успіхи право-радикальних партій - ледь не в усіх європейських країнах. Особливо в країнах тихих та нейтральних - як Швейцарія та Австрія - життя яких давно вже відстоялося, чудово влаштувалося, де люди жили до того, як в раю, не знаючи ніяких загроз своєму спокою. Але раптом їм стали попадатися, причому не тільки в ЗМІ, а й буквально поруч, в їхньому щоденному, такому вже здавалось би, ідеальному, давно повністю налагодженому житті, люди, один вигляд яких та спосіб громадського життя не міг не викликати страх. Особливо в похилих людей - які скрізь, як відомо, є найбільш дисциплінованими голосуючими.
Рано чи пізно партії, що вийшли на арену політичного життя завдяки тому протесту і тому страху, мають використати суспільну підтримку їхніх основних ідей, що спрямовані проти чужих культурних та ідеологічних основ політичного існування. А далі відбулося те, що є класикою, природним в діях політиків, основною формою їхнього інституційного самовизначення - перевести ці настрої у формат демократичних процедур та відповідних законів із метою їхнього інституційного закріплення..
У Швейцарії існує унікальна традиція прямої демократії - референдуми. І знайшлася партія, ШНП-SVP - відповідного право-радикального спрямування, суспільна підтримка якої останніми роками стрімко зростала. Є абсолютно природним, що вона використала зручний політичний момент та відповідні настрої людей для такого закріплення.
І хоча прогнози соціологів були не на користь рішення про заборону будівництва мінаретів, але політологи знають, що існує багато несподіваних та до певного часу прихованих електоральних енергій та мотивацій для того чи іншого визначення громадянина. Часто остаточне рішення приймається буквально за крок від кабіни для голосування.
Отже, ми вважаємо, що тут є підстава для досить серйозних політологічних досліджень та висновків. Наш перший висновок по гарячих слідах цієї важливої події такий: кожне суспільство має право оберігати себе від небезпечних загроз. Воно навіть зобов'язане робити це, якщо хоче вижити і зберегти себе та свою ідентичність у наші непрості часи. І це наочно довело найбільш демократичне суспільство у світі - швейцарське - зробивші це самим демократичним шляхом всенародного референдуму. І взагалі - будь-яке суспільство має регулярно замислюватися над тим, хто і що йому загрожує. І повинно вміти спільно, як одна громада, одне ціле, захищатись від будь-яких небезпечних загроз. Що б і як, до речі, про це не говорили інші!
Чи має українське суспільство такі рефлекси колективного самозахисту? Чи змогло воно захистити себе упродовж останніх майже 20 років незалежності від багатьох великих та малих загроз, що приходили з різних боків, в тому числі з боку певних сусідів? Чи змогло воно адекватно зреагувати на резонансні політичні події та злочини останніх років: вбивство свого журналіста, отруєння свого Президента, на нахабні та самовпевнені образи на адресу цього самого отруєного Президента з боку одного з керівників однієї з сусідніх країн? Чи вміє українське суспільство захищати себе, свою мову, свою гідність, свою ідентичність? Адже ж це головне, що робить населення нацією.
В українському суспільстві, на жаль, не тільки немає таких рефлексів самозахисту. В ньому навіть ще немає консенсусу щодо базових цінностей, які мають бути захищені, а отже, покладені в основу, в фундамент української держави. Щодо одних і тих же питань - чи то політичних, чи то історичних - одні вважать, що їх треба захищати, інші - навпаки, що треба захищатися від них. І, що найбільш боляче, їх, тих і інших, приблизно порівну в Україні. Коли люди не знають, що і від кого треба захищати, коли всередині суспільства немає конституційного консенсусу - то і захищеності в ньому немає. Суспільство стає незахищеним. А, відповідно, і держава - слабшає та стає легкою здобиччю всіх, кому це треба.
Так, дійсно в Швейцарії чотири державних мови. Але то є вільний самостійний вибір швейцарців, частина їхньої державної парадигми. Як і федералізм, самоврядування, і та ж сама пряма демократія - референдуми. Якою є парадигмальна основа України? Де вона? І коли вона нарешті буде створена - своя, унікальна українська національна база, фундамент свого політичного та суспільного існування? Яку кожен громадянин і всі громадяни разом будуть готові та вміти захищати будь-яким чином та від будь-яких загроз, хто б там що не говорив.
Коментарі