Українське Слово

Прес-конференції організовуються для того, щоб пояснити дії влади і скоригувати сприйняття суспільством непопулярних чи не зовсім зрозумілих дій влади. Передноворічна прес-конференція президента Віктора Януковича мала стати звітом за пройдений рік і підведенням попередніх підсумків двох років його перебування при владі.

На жаль, незважаючи на певні новації у спілкуванні з журналістами та підкреслену відкритість і готовність відповідати на «незручні» питання, В.Янукович не зміг зрозуміло пояснити власну політику і дати відповідь куди рухається держава. Можливо тому, що нема мети, або бракує розуміння президентом проблем, які виникли. І це стосується не тільки особисто президента, а й усіх, хто входить у його близьке оточення. Президент знову повторював певні мантри, які мають дуже мало спільного з реальним життям.

Його відверто хамська відповідь на запитання Мустафи Найєма щодо погіршення життя народу і стрімкого поліпшення життя президента в умовах кризи негідна президента такої держави, як Україна. Питання може подобатись, а може і не подобатись, але раз воно прозвучало і вже неодноразово, то має бути зрозуміла відповідь, бо воно стосується не приватного життя громадянина Януковича, а президента Януковича. Адже проблема Межигір’я, розкоші президента за бюджетні кошти, які освоюють фірми його сина, існує у чи не найбіднішому суспільстві Європи. Приватна поведінка президента суперечить проголошуваним ним тезам про кризу, про необхідність реформ. Вона прямо несумісна з ними.

Президент України ні у своєму вступному слові, ні під час відповідей на питання не сказав нічого про найбільші проблеми своєї політики: брак реальних реформ, провал на шляху євроінтеграції, незрозуміла позиція у газовій проблемі, політичні переслідування у країні, різке згортання прав і свобод громадян.

Замість цього Янукович намагався викласти однобічне бачення цих проблем. Він явив відсутність системного підходу і конкретного змісту політики у цих напрямках. По проблемі газу, та й по інших, зрештою, також, президент прагне перш за все вирішувати власні проблеми та проблеми свого оточення — і це різко вступило у протиріччя з національними інтересами.

Зазначимо, що по газовій проблемі у росіян, очевидно, стався перебір з претензіями до українського керівництва. Можливо, таки відбудеться здача росіянам газотранспортної системи України і тоді ситуація радикально зміниться.

Замість реалізовувати постулати Європейського енергетичного товариства, підписаного Україною, президент скаржився на Євросоюз, який будує Північний потік і нібито допомагає збудувати Південний, не враховуючи інтереси Києва.

Знову були довгі і нелогічні роздуми Януковича про долю Юлії Тимошенко і її звільнення, як цього вимагає Євросоюз. Але ж проблема не в самій Тимошенко, а у вибірковому застосуванні права, проблема не у застарілих законах, а в тому, що вони реалізуються по-радянськи, чи то пак по-донецькому.

Вже не говоримо про повну некомпетентність, а точніше відсутність гуманітарної політики у державі. Адже не можна вважати гуманітарною політикою вибрики міністра освіти Д.Табачника чи екзерсиси абсолютно невиразного міністра культури М.Кулиняка.

Головний висновок з прес-конференції — відсутність у президента бачення місця України у сучасній політичній системі координат у Європі та в регіоні. Чому так відбувається? Однозначну відповідь дати важко. Можна говорити про відсутність належної освіти та світогляду у нинішньої владної команди. Адже прийшли «професіонали», які так і не відбулись як професіонали. Вони, очевидно, змогли забезпечити статки собі і своїм родинам. Але ж державна робота зовсім інше — тут важливе покликання і відчуття місії, глибока і всебічна освіта, певні морально-етичні якості. Всього цього у нинішньої команди нема. У неї прямо протилежний досвід.

Тому Янукович і компанія імітують діяльність, повторюючи певну лінію політичної поведінки, властиву цій частині українського істеблішменту. Янукович і його команда — представники загиблої радянської цивілізації, приправленої представниками криміналу.

Тому прес-конференція президента і була такою, як ми спостерігали — вбогою за змістом, зате з елементами провінційного лицедійства. Для наповнення змістом подібних ритуалів потрібний відповідний інтелектуальний багаж і усвідомлені цілі діяльності, поважне ставлення до народу. Тоді буде довіра до влади і не потрібно буде будувати у Межигір’ї шестиметрових парканів. А може і самого Межигір’я не потрібно?

А тут мета одна: утриматись при владі. Для цього використовуються засоби маніпуляції людьми, залякування, приниження, тиску і брехні. Це ми вже бачили в останні роки брежнєвщини, а також в період кучмізму. Таке собі нагадування українцям про відповідальний вибір, потребу постійного і жорсткого контролю за владою, щоденної боротьби за власне право на гідне життя.

Кожний вихід в люди президента Януковича дещо нагадує «дорогого и любимого Леонида Ильича». Ще одне розчарування? А може Бог посилає випробування для того, щоб ми стали сильнішими, розумнішими і стриманішими в очікуванні чудес від тих, що обіцяють і обіцяють…? «Покращення життя вже сьогодні»… «Почую кожного»…

А країна пливе як «Титанік» у тумані…

Євген Петренко