Капітан 1 рангу ВМС України на основі досліджень московських істориків зібрав сенсаційний матеріал. «Метою моєї праці було спростувати міф про існування «народів-зрадників» на зразок кримських татар, українців чи чеченців», — каже автор «Малої енциклопедії воєнного колабораціонізму народів СРСР», екс-командувач підрозділу ВМС України капітан 1 рангу Вадим Махно. Він опрацював 52 монографії й енциклопедії авторства шанованих московських істориків — професорів, академіків. У своїй праці принципово уникав політичних оцінок, це сухий довідник із назв, цифр і місць дислокації німецьких бойових одиниць, складених із представників народів СРСР.
— Як відомо, німці створювали з населення окупованих територій військові формування двох типів. Яка між ними різниця?
— Дійсно, вони створювали і охоронні частини, і «війська збройних СС».
Охоронні корпуси — це, просто кажучи, карателі. А війська ваффен-СС — фронтові частини.
— Скільки існувало таких охоронних підрозділів?
— Усього охоронних корпусів Вермахту було 13. У Сербії — російський охоронний корпус, у Рейхкомісаріаті Україна — козачий охоронний корпус із 15 російських козачих полків. А решту 11 охоронних корпусів послали на Східний фронт (вони входили до складу більшості армій і в тилових районах груп армій) — два корпуси були російські козачі, а решта змішані, з переважанням росіян.
Наприклад, надзвичайно кривавий слід залишив по собі у Сербії російський охоронний корпус під командуванням генерал-майора
Вермахту Штейфона — це дві бригади, п’ять полків. Цікаво, що командувач — виходець з території України. Він хрещений єврей із Харкова, у минулому генерал-лейтенант російської імператорської армії.
— А як народи окупованих територій були представлені у фронтових дивізіях СС?
— Серед військ СС була одна естонська й одна українська («Галичина») дивізії, дві латиські, дві суто російські — 29-та гренадерська та 30-та гренадерська. 36-та гренадерська була змішана російсько-німецька.
Коли 29 квітня 1945-го вона під Берліном потрапила у полон, то з 5 тисяч полонених тисячу — німців — відправили до Сибіру, а решту 4 тисячі — росіян — 30 квітня розстріляли як громадян СРСР.
Загалом, я нарахував, ненімецьких дивізій СС було 13, у їх числі — 7 російських і 1 російсько-німецька.
— До речі, чи правда, що до складу фронтової дивізії СС «Галичина» німці сформували тільки з українців Галичини? На Великій Україні охочих не було?
— Насправді і добровольці були, і дивізії формували. Притім раніше, ніж на Західній Україні, де «Галичину» сформували у 1943-му. На Великій Україні вже 1941 — на початку 1942 року проводили таку роботу.
У Дніпропетровську існував Український козачий комітет, там формувався український козачий корпус із трьох дивізій — набрали 15 тисяч добровольців. Одночасно формували українську дивізію в Сумах — зібрали 10 тисяч осіб. Ці дивізії вже були обмундировані, їм видали зброю. Однак спроби середовища українських націоналістів проголосити Українську державу у Львові й Києві змусили німців переглянути ці плани. Зброю у цих 25 тисяч українців відняли і більшість хлопців запроторили на шахти Рурського вугільного басейну як остарбайтерів, незначна частина потрапила в німецькі частини у ролі допоміжного персоналу. Образно кажучи, через «бандерівців» Гітлер втратив чотири українські дивізії.
— До речі, а хто командував усіма цими «добровільними» підрозділами?
— Я нарахував на службі у Гітлера 19 генералів-євреїв, 10 генералів-українців і 155 генералів-росіян. А командувати було ким! Якщо підбити підсумки, то сучасні російські науковці вважають, що у складі Вермахту (військ СС, допоміжної поліції і самооборони) — служило 500 — 600 тисяч росіян! І, зважте, близько 250 тисяч українців.
До речі, одна лише Донецька (Сталінська) область сформувала німцям на підмогу 12 батальйонів, а коли сформована на Кубані бригада польової поліції генерала Духопельникова відступила з німцями із Хмельницького, із майже 5000 «багнетів» до Львова живими добралося лише 500… Це щодо пропагандистської тези про «галичан — фашистських прислужників», а всіх інших — нібито радянських патріотів. Загалом за час війни по території України пройшло 107 російських козачих батальйонів, а українських по території Росії — 12.
Крім збройних формувань, були і батальйони, полки та бригади, котрим
зброю не видавали — будівельні, транспортні. Наприклад, в «Імперських залізницях» було задіяно 530 тисяч таких «військових»! Так, вони не воювали, але ж німців для фронту вивільняли саме таку кількість.
— І про що можуть свідчити усі ці цифри?
— Гадаю, міф про окремі народи чи регіони-»зрадники» розвіяно. Мільйони представників усіх, підкреслюю, без винятку народів СРСР воювали проти Сталіна як добровольці на боці Гітлера. Ви лише подумайте — це ж які нестерпні умови для життя свого народу треба було створити, щоб він погодився воювати за чужу армію!
Розмовляв Андрій ГАНУС, Експрес
|
|
