Вільнюс і досі не знайшов місця для радянських скульптур із Зеленого мосту

Історія чотирьох скульптур, які колись прикрашали «Зелений міст» у Вільнюсі, нагадує довгу паузу в розмові про радянську спадщину. Відколи їх зняли з опор мосту в 2015 році, вони перебувають на зберіганні в муніципальній комунальній компанії Grinda. Понад десять років по тому питання їхньої подальшої долі залишається відкритим.

Остання пропозиція міської влади — передати скульптури до парку «Грутас», музею просто неба, що спеціалізується на експозиції пам’ятників радянської доби. Однак муніципальна Комісія з питань історичної пам’яті не поспішає погоджуватися. Голова комісії Каміле Гогелієне наголошує, що варто розглянути й інші можливості. На її думку, ці твори могли б виконувати освітню функцію, якщо їх експонувати з відповідними поясненнями: чому вони з’явилися, що символізували та яку ідеологію обслуговували.

Спроби владнати долю скульптур тривають не перший рік. У 2021 році місто планувало передати їх Литовському національному музею, але через статус довгострокових муніципальних активів знадобилася б урядова постанова, якої так і не ухвалили. Пізніше виникла ідея укласти з музеєм 20-річну оренду, однак і цей варіант відпав: надто дорогими виявилися реставрація та подальше утримання.

Самі скульптури — класичні зразки соціалістичного реалізму із зображеннями солдатів, робітників, селян і студентів. Їх демонтаж став результатом тривалих дебатів про ідеологічне навантаження цих монументів, а також через їхній незадовільний технічний стан.

Поки Вільнюс розмірковує над тим, як поводитися з цими артефактами, сусідні країни вже рухаються далі. Естонія планує восени внести до парламенту законопроєкт, який би врегулював видалення радянської символіки з публічного простору, зокрема з об’єктів культурної спадщини. У Молдові ж депутати від правлячої партії «Дія та солідарність» запропонували ввести кримінальну відповідальність за заперечення чи виправдання голоду 1946–1947 років та сталінських депортацій.

Доля чотирьох скульптур із Зеленого мосту — це не лише питання музейної логістики. Це своєрідна лакмусова смужка того, як суспільство обирає говорити про болючі сторінки минулого: чи то ховаючи їх у запасники, чи то перетворюючи на предмет свідомого осмислення.