«Моя ранкова кава пахне фіалкою»: Євгеній Уткін про Bouquet Kyiv Stage і неозброєну красу

Дев’ятий рік поспіль Bouquet Kyiv Stage відкривається акцією «Червона калина» у Софії Київській. Цьогоріч вступні слова Євгенія Уткіна — «Моя ранкова кава пахне фіалкою» — прозвучали особливо проникливо. Це рядки поета й воїна Максима Кравцова, який загинув на фронті у 2023-му. Уткін знав його особисто: цитата з книжки, подарованої батьком Кравцова, стала образом, що поєднує війну, весну й пам’ять.

Чому саме Софія Київська? Для Уткіна відповідь очевидна: «Ну а що, крім Софії Київської, взагалі є на планеті для високого мистецтва?» Саме тут починалася Київська Русь, а з нею — дух і культура Європи. Ідею фестивалю в цій локації з 2018 року підтримує весь колектив національного заповідника, а генеральна директорка Неля Куковальська досі активно допомагає організаторам.

Концепція фестивалю щороку змінюється, але тримається на спільному «парасольковому» меседжі. Цьогоріч він народився з роздумів філософа Олександра Філоненка, коли створювали тизери та фільм «Білий букет». Головна тема — «Неозброєна краса». Уткін пояснює: кожен воює за своє, але фестиваль воює саме за неозброєну красу. Еволюція війни в тому, що краса стає озброєнням. «Це наш посил, це наша головна зброя, адже йде когнітивна війна — війна за розум, за серце кожної людини», — каже він.

Росія десятиліттями інвестувала мільярди у війну, і щоразу крала в України її високу культуру — від Малевича до Чайковського з українським корінням. Тому Bouquet Kyiv Stage повертає забуті імена: композитора Валерія Польового, який писав музику на цементних мішках у мідному руднику після радянських застінків; художника Олександра Дубовика, чий батько-поет був розстріляний 1941-го за «контрреволюційну діяльність» і посмертно реабілітований 1955-го. «Ми озброєні красою, якої у нас дуже багато, і її потрібно показувати, про неї треба говорити».

Проводити масштабний фестиваль під час війни складно, але Уткін наголошує: «У нас, слава Богу, немає царя, який про все турбується. Кожен має дбати про себе». Про тривоги попереджають, як і всі кияни. Організацією займається партнерка Ірина Буданська з невеликою командою, а витрати покриває сімейний фонд Уткіна. Його власне завдання — стратегія й заробіток, щоб фестиваль жив.

Баланс між високим мистецтвом і доступністю Уткін бачить у встановленні найвищої планки. Сам він прийшов до класики через джаз і переконаний: Україна — це не лише шаровари. Треба показувати світові Сільвестрова, Польову, видатних музикантів, багато з яких грають на фестивалі. Bouquet Kyiv Stage уже виходив за межі України — Тбілісі, Оксфорд, Лондон, Мадрид, Нью-Йорк. У квітні 2022-го, щойно звільнили Київщину, організували концерт у Софії Київській. «Це було щось неймовірне… Я не можу згадувати це без сліз», — зізнається Уткін.

Цьогоріч згадують загиблих причетних до фестивалю: джазову співачку Назгуль Шукаєву, фотографа й оператора Олега Павлюченкова, піаніста Олексія Саранчіна з гурту «Схід-Side». Уткін не чекає нічого від фестивалю — «ми просто це робимо, бо не можемо без цього жити». Колись, ще як співзасновник «ГогольFest», він казав: «Ми просто даємо кисень, щоб було чим дихати в нашому місті». Це завдання лишилося.

Окремо Уткін згадує «ДахаБраха» — перший проєкт, який він просунув на міжнародну арену, і називає його номером один у культурній дипломатії. Підтримка фронту для нього теж важлива: з березня 2022-го він надав воїнам матеріальну допомогу на понад 50 мільйонів гривень, але вагомішим вважає внесок у когнітивну війну з Росією, «яка тягне весь світ у похмуре минуле». Київ — рідне місто, яке він захищатиме «до останнього подиху», озброївшись не лише красою, як у 2022-му.

Мрія проста й велика водночас: «жити у вільній, незалежній, суб’єктній, щасливій, заможній Україні, де кожен із нас — президент». І поки триває війна, Bouquet Kyiv Stage лишається букетом, озброєним красою.