Серпневі виставки: 16 проєктів, які варто побачити

Серпень — час, коли мистецьке життя не вщухає, а навпаки, пропонує нові приводи для рефлексії. Цього місяця в чотирьох містах України тривають або відкриваються виставки, що осмислюють досвід війни, пам'ять, тілесність і пошук опори. Зібрали для вас шістнадцять проєктів, які варті уваги.

У Києві простір Hinaus на Спаській, 9А, перетворив вимушену обставину на художнє висловлювання: фотовиставка Наталки Дяченко «На узбіччі» розмістилася просто на OSB-плитах, які тимчасово замінили вибиті російською ракетою вікна. У межах проєкту показують серію світлин бетонних клумб Києва, над якою авторка працює від 2023 року. Формально роботи перегукуються з типологією промислової архітектури Бернда та Гілли Бехерів, однак через обраний ракурс стирається межа між монументальним і буденним. Для Дяченко важливо зафіксувати циклічність природи — руйнування, відновлення, турботу людей про квіти. Експозиція триватиме до останньої клумби.

Галерея The Naked Room після переїзду на Золотоворітську, 2А, відкривається персональною виставкою Каріни Синиці «Антологія». У новому просторі покажуть живопис і графіку 2024–2025 років, присвячені міським ландшафтам Харкова, Дніпра та Києва. Художниця використовує вернакулярну архітектуру як сцену для розповіді про зміни середовища під час війни, фіксуючи крихкість, що межує зі стабільністю. Окрему роботу створено просто в галереї: на ній — момент пересадки квітів біля фонтану харківської набережної зі скульптурою чоловіка без ноги, пошкодженою ще в роки Другої світової. «Мені здається, що в містах Лівобережної України я знаходжу щось схоже на свій рідний Сєвєродонецьк, — зізнається Синиця. — На мене дуже сильно вплинула харківська школа — переважно навчалася в монументалістів і досі зберігаю ту обмежену палітру кольорів».

Львівський Центр міської мобільності на вулиці Бандери, 24, до 30 серпня приймає виставку «Проста | непроста дорога». Кураторка Ляна Мицько разом зі студентами ГО «Майстерня Мрії» досліджує місто як простір особистого досвіду. Учасники створювали полотна, на яких зображали власні маршрути — від дому до студії Олі Ставникович та Муніципального мистецького центру. Проєкт розповідає про здатність людини пристосовуватися до міста і про те, чи готове саме місто розширювати межі прийняття.

У Львові та Києві вперше одночасно триватиме перформативна програма Thesteinstudio x Jam Factory Art Center. Ініційована Ольгою Штейн, вона об'єднає понад двадцять перформансів, лекцій і дискусій протягом серпня–вересня. Серед тем — переосмислення філософій Беньяміна і Курбаса, альтернативна репрезентація народного танцю та створення спекулятивної культурної інституції. Окремо два дні програми в Києві присвятять феномену львівського перформансу. До участі запрошено міжнародних митців зі США, Швеції, Хорватії, Франції та Німеччини.

У київській галереї «Без назви» на Рейтарській, 17, з 7 серпня показують фотовиставку «Перетин множин» Олександра Бурлаки та Саші Курмаза. Це візуальний діалог двох авторів, які осмислюють досвід життя в Україні та за її межами під час війни. Художники шукають точки дотику між документальними зображеннями, створеними в той самий час, але в різних частинах Європи. Вибрані твори наприкінці року мають вийти у форматі фотокниги.

У Pinchuk Art Centre до 30 серпня тривають одразу три виставки. «Радість» акумулює практики українських і міжнародних митців, досліджуючи радість як вітальну силу. Концептуальною основою стали документальні свідчення, зібрані ветераном морської піхоти Глібом Стрижком, який пройшов російський полон. Виставка «Не питаючи дозволу» зосереджена на роботах, створених між 2004 і 2014 роками, коли художники перейшли від ескапізму до взаємодії із соціальною реальністю через тілесні практики. А проєкт «Самозайняті» робить видимим буття молодих митців-початківців, які часто працюють у під'їздах і на кухнях, збираючи роботи зі знайденого сміття.

Артфундація «Дукат» на Володимирській, 5, з 14 серпня презентує виставку «Світ, що тріщить». Живопис, графіка та скульптура художників майстерні звертаються до внутрішнього досвіду, коли звична реальність руйнується. Роботи не документують хроніку подій, а пропонують самостійні висловлювання про втрату, пам'ять, тривогу і надію. «Виставка не пропонує готових відповідей, — зазначають організатори. — Вона запрошує глядача до діалогу про спільний людський досвід у часи невизначеності».

Львівський Національний музей імені Андрея Шептицького до 6 вересня вшановує 120-річчя Леопольда Левицького виставкою «Леопольд Притягальний». Експозиція зібрана з живопису та графіки 1930-х — початку 1970-х років із музейної збірки. Проєкт пропонує поглянути на доробок митця не хронологічно, а через наскрізні теми — місто, людину, щоденне життя. Так простежується шлях від модерністичних експериментів через вимушений компроміс зі соцреалізмом до авторської манери зрілого періоду.

У Voloshyn Gallery на Терещенківській, 13, до 6 вересня триває груповий проєкт «Між подихами стін, двері відчиняються всередину». Він досліджує існування всередині абсурду як вимушеної норми. Образ кімнати тут постає моделлю сучасного досвіду, де безпека межує з небезпекою. Предмети зберігають морфологію звичних об'єктів, але втрачають утилітарність, перетворюючись на артефакти. «Виставка не претендує на терапевтичний ефект, — йдеться в експлікації. — Вона фіксує стан існування всередині тривалої невизначеності».

Луцька LU Gallery на Мялковського, 8, до 16 жовтня показує другу едицію проєкту «Одеса, Техас: Ближче». Виставка присвячена пам'яті, відстані та тому, як місця продовжують жити в уяві. В експозиції — аналогові негативи Криму, зняті до анексії, знайдене на Тендрівській косі весло, гобелен із радянською архітектурою та фотографії деокупованого Ірпеня. Співкуратор Ярослав Солоп пояснює: «Ближче не означає зменшення відстані, а зміну масштабу та глибини погляду».

У київській Garage33 Gallery-Shelter на Ризькій, 73А, до 16 серпня триває соловиставка Поліни Щербини «Початок світу на краю могили. Форми любові». Частина експозиції розміщена просто неба — на деревах і в землі лісопарку «Дубки». Художниця переосмислює образ «розритої могили» як метафору національної спадщини, зцілюючи його через любов у формах материнства, захисту та трансформації. Центральна теза: «Я бачу початок світу там, де всі пророкують йому кінець».

Муніципальний мистецький центр у Львові з 21 серпня по 15 вересня презентує проєкт «Інструкція [від/при]сутніх». Кураторка Віта Котик експериментує з переданням мистецької практики на відстані: четверо українських митців, двоє з яких перебувають за кордоном, створили інструкції для реалізації без власної фізичної присутності. «Нас цікавить ненавмисна деформація як природний наслідок дистанції та неповноти контролю», — зазначають організатори.

І насамкінець — харківський «ЄрміловЦентр» з 7 по 16 серпня показує зини, створені підлітками 13–15 років із родин військовослужбовців. Робота тривала чотири дні в межах програми «Бензин» на базі полтавського «Хартія-Хабу», а під час повітряних тривог діти продовжували творити в укриттях. Мистецтвознавець Богдан Мисюга прогнозує: «Діти у своїх роботах шукають чогось мирного та світлого. Ми не матимемо темні роботи — ми будемо мати багато яскравого».

Цьогорічний серпень показує: українське мистецтво не лише фіксує реальність, а й створює простори для діалогу — навіть якщо ці простори розташовані на забитих вікнах, у під'їздах чи в укриттях.