Помер поет Леонід Горлач: життя у слові та пам'яті

Його ім'я — ціла епоха в українській літературі. Леонід Горлач, відомий також як Коваленко, залишив по собі близько п'ятдесяти книжок: від поезії та прози до публіцистики, літературної критики й дитячих творів. Це той випадок, коли кількість переростає в якість, а кожна сторінка дихає часом і любов'ю до рідного слова.

Найвище визнання прийшло до митця у 2013 році, коли за збірку поезій «Знак розбитого ярма», видану «Ярославовим Валом», він отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка в номінації «Література». Ця книжка стала своєрідним підсумком і водночас новим відліком у його творчості.

Серед поетичних збірок Горлача — «Сонце в зіницях», «Танок дощу», «Четвертий вимір», «Світовид», «На відстані душі» та «Десант у квітень». Але письменник не обмежувався лірикою. Його перу належать історична поема «Ніч у Вишгороді», історичний роман «Слов'янський острів», а також романи у віршах «Чисте поле», «Перст Аскольда» та «Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи)». Для юних читачів він створив «Зелений букварик», «Чумацький шлях» і «Дивну мандрівку». Окреме місце в доробку займають повісті «Буран» і «Золота пора», літературно-критичні нариси та документальні повісті-репортажі.

Життєвий шлях митця розпочався 4 квітня 1941 року в Ріпках на Чернігівщині. Дитинство пройшло в селі Червоний Колодязь Ніжинського району. Після закінчення Ніжинського педагогічного інституту Горлач працював у пресі та в апараті Національної спілки письменників України, очолював Бюро пропаганди художньої літератури та був головним редактором газети «Отчий поріг».

Його відхід — ще одна втрата для української культури. Але слово, яке він так дбав і плекав, залишається з нами. І доки звучить українська мова, житимуть і його рядки — як знак незламності та краси.