Марина Фенота: сумська художниця про мурали, силуети й смак до мистецтва

У Сумах близько двадцяти муралів належать пензлю Марини Феноти — художниці, яка не обмежує себе ні жанром, ні технікою. Її роботи можна зустріти від дворів між Сотнею та Воскресенською до парку «Казка» й аграрного університету. Про свої стінописи, джерела натхнення й те, як місто сприймає зміни, мисткиня розповіла в розмові.

Марині 38 років, вона закінчила сумський фаховий коледж мистецтв і культури імені Бортнянського. Свого часу викладала рисунок та історію мистецтв, мала приватну практику: розписувала стіни на замовлення, писала картини, брала участь у загальних виставках і влаштовувала власні. Серед її зацікавлень — лендарт і графіка, що й визначає широкий діапазон робіт.

«Коли вперше з'явилася ваша робота саме на вулицях міста?» — питаємо. Першою художниця називає серію малюнків у дворику між Сотнею і Воскресенською, який сполучає ці вулиці: там вона працювала з друзями. Був і мурал у провулку Терезова, на підйомі до Собору, — він уже вигорів. Тоді молоді художники брали за основу роботи відомих митців, і Фенота надихалася месопотамськими рельєфами, зокрема крилатими сфінксами.

Дозвіл міської влади, за її словами, потрібен завжди: малювання без нього кваліфікують як хуліганство й можна отримати штраф. Проєкти пишуть і затверджують, зокрема в Агенції промоції; бувало й фінансування, а матеріали видавали.

Найбільший обсяг роботи — підготовчий. «Якщо великий, то може і тижня не вистачить», — каже художниця. Саме тому великими муралами вона займається рідко: потрібна творча команда або ті, хто фізично допомагатиме. Водночас у межах фестивалю невеликі зображення вдавалося зробити буквально за день.

Окрема історія — проєкт із 11 робіт, ініційований Цукром: серія статей про місцевих жителів, для якої художниця розробила ескізи. Ідея передбачала чорні силуети, тож довелося робити постаті впізнаваними — через аксесуари й предмети. Матеріалів було більше, ніж у публікаціях: додаткові фотографії допомагали передати характер. Поруч із зображеннями розмістили QR-коди з посиланнями на статті. Роботи тривали два роки — 2022 і 2023, за одне літо завершити не вдалося.

Побачити ці фігури можна біля тролейбусного депо, у парку «Казка», на центральній міській лікарні, в аграрному університеті, на Воскресенській — на спуску від Соборної до бібліотеки. Окремих назв малюнки не мають, бо за ними стоять персоналії: двірничка, військова, бібліотекарка з обласної бібліотеки, Орест, який організовує бахфест, тренерка дівчат із хокею на траві, науковець, який придумав робити стаканчики із залишків кави.

Техніка — гумова фарба українського виробника: співвідношення ціни й якості художницю влаштовує, тримається добре, тоді як олійні фарби значно дорожчі. Під проєктом Фенота не підписалася, хоч зазвичай це робить: тоді здалося важливішим акцентувати сам проєкт, а нині вона вважає, що підпис був потрібен.

Замовлення мисткиня приймає: можна придбати картину або замовити щось індивідуальне. Найчастіше у її роботах з'являються квіти й казкові персонажі, іноді — об'ємні форми. «Чесно кажучи, я б хотіла квіти намалювати, тому що в мене дуже характерні для мене сюжети з квітами. Скоріше, враження про квіти, ніж конкретні квіти», — зізнається вона. А ще мріє про великий формат із хорошим фінансуванням.

Реакція містян різна: частина людей захоплюється, частина лякається чорних силуетів. Загалом ставлення радше позитивне, хоч буває й опір змінам.

Натхнення, за словами Феноти, можна знайти будь-де — навіть у принті на спідничці. Допомагають і сучасне мистецтво, і класики: іноді дивишся на знайому картину й раптом розумієш логіку автора.

Про патріотичну тему художниця говорить обережно: до неї треба підходити з розумом, щоб не було «тупо в лоб», і щоб за мотивами стояла висока художня якість. Їй хочеться більшого різноманіття й пластичності смаку: абстракція з'явилася ще на початку XX століття, а частина людей досі її не сприймає. Причина, на її думку, у браку практики якісно дивитися на мистецтво — і цим могли б займатися в тому числі на державному рівні, показуючи дуже різне. «Просто мені хочеться, щоб погляд у людей на мистецтво став трішки ширше», — підсумовує вона.