Літературний Харків Хвильового: маршрут, що став епохою

Є міста, які стають не просто тлом, а співавторами великих історій. Харків 1920-х — саме таке місто. Тут, серед редакцій, видавництв і кав’ярень, формувалося покоління, що змінило обличчя української літератури. У центрі цього виру життя — Микола Хвильовий, письменник, чиє ім’я стало символом доби.

Наукова співробітниця Харківського Літмузею Марина Куценко прокладає маршрут місцями, пов’язаними з письменником: від Сумської до його помешкання на Римарській. Це не просто географія — це карта цілого літературного всесвіту.

Сумську вулицю сучасники називали «Літературним ярмарком». Тут працювали письменники, містилися редакції, а після роботи вони збиралися для розмов. Одним із таких осередків була кав’ярня Пока, яку згадував Хвильовий. Точне її розташування невідоме, але дослідники припускають, що вона могла бути на Сумській, 5. Після націоналізації тут працювала кондитерська «Червоний кондитер».

Неподалік містилася редакція «Вістей ВУЦВК», яку очолював Василь Еллан-Блакитний. Його кабінет став місцем зустрічей літераторів. Еллан-Блакитний був одним із засновників «Гарту», куди входив і Хвильовий. А наприкінці 1925 року Хвильовий став ключовим засновником ВАПЛІТЕ — організації, що об’єднала найяскравіших письменників.

На той час Хвильовий уже мав славу одного з найпомітніших прозаїків. Його «Сині етюди» принесли йому широке визнання серед сучасників. Але були й твори, оповиті таємницею. Роман «Вальдшнепи» досі зберігає багато загадок. Перша частина збереглася, другу надрукували в журналі ВАПЛІТЕ, але наклад знищили. Документи свідчать, що Хвильовий планував продовження, але чи написав він його — невідомо.

Сьогодні з ім’ям Хвильового часто пов’язують гасло «Геть від Москви». Однак, як пояснює Марина Куценко, саме в такій формі письменник його не вживав. Його позиція була виразною: українська культура має розвиватися самостійно, не орієнтуючись на російську літературу. Натомість він говорив про «психологічну Європу» — радше культурний і філософський орієнтир, ніж географічний.

Для радянської влади ця дискусія швидко стала політичною. Тиск на Хвильового та його середовище зростав, і ВАПЛІТЕ зрештою змусили припинити діяльність. Але літературне життя тривало.

До переїзду в будинок «Слово» Хвильовий жив на Римарській, 19. Його квартира була місцем вечірніх зібрань, де говорили про літературу й мистецтво. Сам письменник, за спогадами сучасників, особливо любив розповідати про полювання, рушниці та мисливських собак.

Ще одним центром літературного Харкова був Будинок літератури імені Василя Еллана-Блакитного, або просто Будинок Блакитного. Тут проходили зустрічі, працювали бібліотека та читальна зала, були ресторан і більярдна. І саме тут у травні 1933 року з Хвильовим прощалися після його самогубства.

Сьогодні цей маршрут читається як карта цілого покоління. Кав’ярні, редакції, квартири й клуби нагадують про час, коли Харків був одним із головних центрів української культури — до того, як це середовище почали системно нищити сталінські репресії. Прогулянка цими місцями — це спосіб почути голос доби, яка вже ніколи не повториться.