Під Парижем рятують «Абраксас» — бетонну утопію, де знімали «Голодні ігри»

Бетон тут не хоче бути сірим. Каталонський архітектор Рікардо Бофілла задумав Les Espaces d’Abraxas як заперечення безликого соціального житла — і вклав у це заперечення всю силу монументальної форми. Перші концепти проєкту з’явилися ще 1973 року, а зведення тривало протягом 1978–1982 років.

Від 29 вересня до 17 жовтня в культурному центрі Espace Michel Simon у Нуазі-ле-Гран триватиме виставка «1978–2026, одиссея Абраксасу», присвячена історії цього комплексу. Тож увага до нього сьогодні подвійна: і мистецька, і цілком практична.

Бофілла спирався на досвід Франсуа Мансара та Антоніо Ґауді, шукаючи натхнення в палацах Відродження й бароко. Класичні форми він перетворював на доступний простір для пересічних містян. Матеріалом став збірний залізобетон, який привозили на майданчик блоками. Квартири архітектор сміливо вбудував у монументальні дорійські колони та тріумфальні арки, тож постав видовищний ансамбль із трьох частин: 18-поверхового «Палацу» (Le Palacio), напівкруглого «Театру» (Le Théâtre) і дев’ятиповерхової «Арки» (L’Arc).

Зовні «Палац» тримає сірими, суворими бетонними стінами, зате внутрішній двір відкривається теплими теракотовими відтінками. Ліфти тут навмисно зупиняються не на кожному поверсі — так мешканців заохочують користуватися каскадними сходами.

Саме ця естетика — видовищна й трохи сувора — привабила кінематографістів. 1985 року Террі Ґілліам зняв тут культову «Бразилію», а згодом Френсіс Лоуренс привіз сюди знімальну групу блокбастера «Голодні ігри: Переспівниця. Частина 2». Під час тих зйомок мешканці постійно визирали з вікон і псували кадр, тож творцям стрічки довелося обходити квартири й платити людям по 300 євро — лише за те, щоб ті завісили штори.

Сьогодні в 591 квартирі комплексу досі вирує життя. 2015 року Les Espaces d’Abraxas ледве не знесли, але місто вирішило дати йому другий шанс. Побут мешканців, утім, був далеким від казки: через складну архітектуру будівля роками протікала, відволожувалася й потерпала від зношених комунікацій.

Аби це виправити, соціальний оператор CDC Habitat, міська влада та агентство ANAH запустили масштабну реставрацію вартістю 16,3 мільйона євро. Робота майже ювелірна: орнаментальний бетонний фасад не можна утеплювати зовні, тож майстри відновлюють оригінальні панелі, міняють гідроізоляцію даху, застарілі ліфти й вентиляцію, а також підключають дім до геотермального опалення. Паралельно малозабезпеченим власникам житла допомагають фінансово, а поруч зводять новий квартал Les Jardins d’Abraxas із зеленими алеями, спортмайданчиками та магазинами.

Так монумент, задуманий як утопія, нарешті стає затишним і сучасним домом для своїх жителів. І, можливо, саме в цьому й полягає справжній сенс архітектурної сміливості — не в тому, щоб уразити з першого погляду, а в тому, щоб витримати час.