«Театр там, де ми»: «Мельпомена Таврії» вдруге завершилася в Миколаєві
XXVIII Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», народжений у Херсоні, 19 вересня закрився в Миколаєві. Фінальним акордом став постдокументальний сторітелінг-концерт «Д.І.М.» Херсонського театру імені Миколи Куліша.
Фестиваль, який уже понад чверть століття є голосом південноукраїнської сцени, цьогоріч тривав із 12 до 19 вересня. Основні події відбувалися в Херсоні, Миколаєві, Кропивницькому та Києві, а театри з інших міст України й з-за кордону долучалися до програми на власних сценах. Гасло цьогорічної «Мельпомени» — «Театр там, де ми» — звучить не як метафора, а як точний опис того, як працює мистецтво, коли дім доводиться носити із собою.
Загалом програма налічувала 48 вистав: вісім у Херсоні, 14 у Миколаєві, 25 в інших містах України та одну в міжнародній програмі. Крім показів, були читки п'єс, поетичні вечори, презентації книжок, зустрічі з митцями, майстеркласи й дискусії. У Миколаєві події приймали академічний художній драматичний театр, національний академічний театр драми і музичної комедії, театр ляльок, ДОФ, коледж культури і мистецтв, художній музей та інші локації.
Фінальна вистава «Д.І.М.» — постановка режисера Євгенія Резніченка, прем'єра якої відбулася 28 листопада 2025 року за грантової підтримки Президента України для молодих митців. Це документальна розповідь про втрачений дім: історії людей із різним досвідом сходяться на тому, чим є дім — стінами, людьми чи місцем, яке людина несе в собі.
Перед показом директор Херсонського театру та фестивалю Олександр Книга назвав «Д.І.М.» документальною виставою про втрачений дім. «Сьогоднішня вистава — це про наш дім. Наш втрачений дім. Для когось дім — це стіни, для когось дім — це люди. У кожного різне», — сказав він. За його словами, театр сьогодні не має змоги працювати на своїй великій сцені: «В нас немає сьогодні своєї сцени великої... Тому випускали тут, в Миколаєві, на сцені маленького будинку культури. І вже я дякую Артему Олександровичу Свистуну, тому що вистава другий раз грається на цій сцені».
Акторка Марія Шапочка розповіла, що постановка побудована як документальний сторітелінг, а її історії болюче знайомі кожному. «Ми задумували таке, ніби як відчуження... Але все одно воно завжди задіває душу і болить», — зазначила вона. За її словами, перша історія — це історія директора театру, а їй самій близький досвід виїзду за кордон і повернення.
Миколаїв став одним із базових майданчиків фестивалю після початку повномасштабного вторгнення. Директор і художній керівник місцевого художнього драматичного театру Артем Свистун зауважив, що з 2022 року їхня сцена приймає заходи «Мельпомени»: «З 2022-го року, коли почалося російське повномасштабне вторгнення, наш майданчик став як базовий для проведення всіх заходів. По сьогодні повністю допомагаємо. Повноцінно задіяні всі наші локації, щоб підтримати колег з Херсону». У миколаївській програмі були вистави Дніпровського театру, Миколаївського драматичного театру, театру ляльок та Херсонського театру, а також концертна програма філармонії.
Попри виклики, організатори прагнули провести якомога більше подій безпосередньо в Херсоні, використовуючи укриття та різні локації міста. «В цьому році багато укриттів з'явилося, і ми їх задіяли. Якщо минулого року, наприклад, тільки в локаціях театру відбувалися вистави, зараз ми в театрі взагалі не працюємо», — розповів Олександр Книга. Окремою подією став «Фестивальний кавунник», який 13 вересня відкрив фестиваль у Херсоні й замінив традиційний театральний капусник. До участі долучали й херсонців, які через війну перебувають в інших містах: українські театри запрошували їх на вистави та виділяли квоти на квитки.
«Мельпомена Таврії» була започаткована в Херсоні 1999 року, а 2003-го набула статусу міжнародної. За 27 років у її межах показали 610 вистав близько 230 театрів із понад 100 міст світу та більш ніж 20 країн. Фестиваль не зупинявся ні під час пандемії COVID-19, ні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Організатори — Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша та ТОВ «Фестивальний центр».
Те, що фінальна вистава відбулася на маленькій сцені будинку культури в Миколаєві, а не у великій залі рідного театру, — не послаблення, а суть сьогоднішнього театру. Дім — це не адреса. Це ті, хто виходять на сцену й ті, хто приходять їх слухати, де б вона не стояла.
