«Русские дома» в Європі: культура як інструмент впливу
Мережа російських культурних центрів за кордоном дедалі частіше потрапляє в поле зору тих, хто вивчає механізми гібридного впливу. За фасадом мовних курсів і виставок аналітики вбачають іншу логіку.
Ще від часів Радянського Союзу Москва вибудовувала свої мережі впливу за кордоном, спираючись не лише на дипломатичні установи, а й на церкву та різноманітні культурні проєкти. Таку думку в етері 24 Каналу висловив керівник аналітичного відділу Центру контент-аналізу Сергій Стуканов.
За його словами, для Росії не існує культури заради культури чи мистецтва заради мистецтва — культура тут править за інструмент гібридної війни. Центри «Русские дома» він називає проєктом Росспівробітництва, Федерального агентства у справах Співдружності Незалежних Держав. Ця інституція, зазначає аналітик, покликана поширювати й посилювати російський вплив, і вона перебуває під санкціями.
«А в цих центрах плануються диверсії проти країн ЄС, організовується шпигунство та розвідувальні заходи. Це продовження російського гібридного впливу», — наголосив Стуканов.
Він переконаний: європейським країнам давно час переглянути своє ліберальне ставлення до російської культури. Аналітик додає, що навіть так звані російські опозиціонеры, які живуть у Європі, зазвичай змінюють риторику, коли йдеться про статус окупованих Криму чи Донеччини — саме на цих питаннях вони «ламаються».
Частина держав уже усвідомила небезпеку й ухвалила рішучі кроки. Російські осередки припинили роботу в Азербайджані, Молдові та Німеччині. Водночас «Русские дома» досі вільно діють у Франції, Італії, Болгарії, а також у Греції та на Кіпрі.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявляв, що Росія використовує ці установи для дестабілізації ситуації у світі. За його даними, значна мережа таких центрів зберігається не лише в Європі, а й в Африці, Азії та Південній Америці.
Ідеться не про поодинокі випадки, а про зміну самої логіки: Кремль перейшов від звичайних інформаційних операцій до організації реальних диверсій на європейських об'єктах — залізницях, аеродромах, оборонних підприємствах.
За таким кутом зору питання про «Русские дома» — це вже не суперечка про смаки чи культурну спадщину. Це питання про те, де проходить межа між відкритістю й безпекою і чи готові європейські суспільства провести її свідомо.
