Культура, яку можна взяти й застосувати: громади отримають готові модулі для роботи

Культурна робота в громаді часто тримається на одній-двох людях, які мають і бажання, і задуми, але не мають ані готових сценаріїв, ані обладнання. Саме на цю прогалину націлений новий проєкт, який представили Міністерство культури, програма «Партнерство за сильну Україну» (PFRU) та ГО «Культурна платформа Закарпаття». Про запуск оголосили під час саміту Карпатської інтеграційної ініціативи, що тривав 18–20 вересня.

Ідеться про три модульні пакети культурних продуктів і послуг. Вони адресовані бібліотекарям, працівникам центрів надання культурних послуг, музейникам, культурним менеджерам, фахівцям організацій громадянського суспільства та іншим локальним спеціалістам — щоб планувати й проводити активності швидко, без потреби вигадувати все з нуля.

Перший пакет, «Пам’ять та громадські виставки», допоможе створювати мобільні виставки, збирати й показувати історії мешканців, документувати локальну спадщину та робити перші кроки для її збереження. Другий, «Культура, знання та цифрова участь», зосереджений на доступних практиках цифрового контенту, комунікації з аудиторіями, залученні людей до онлайн-активностей і співпраці між закладами. Третій, «Партисипативні мистецтва, діалог та стійкість громад», пропонує практики спільної творчості, які допомагають різним групам жителів почути одне одного й краще зрозуміти локальний досвід та історію.

Наповнення пакетів цілком прикладне: методики й сценарії, інструкції для проведення заходів, матеріали для друку, рекомендації з адаптації, доступності та травмоінформованої роботи, чеклісти й переліки потрібного обладнання. Усе це розроблятимуть не в кабінеті, а разом із місцевими командами: спершу дослідять потреби й ресурси відібраних громад, потім тестуватимуть матеріали в реальних умовах і доопрацьовуватимуть за підсумками.

«Сильна культура в громадах починається зі спроможних людей та інституцій. Проєкт дає фахівцям сфери культури практичні інструменти, які можна використовувати щодня: для роботи зі спадщиною і локальною пам’яттю, створення культурного контенту, залучення різних аудиторій та розвитку діалогу в громаді. Важливо, що ці рішення створюватимуть разом із самими громадами, тестуватимуть у реальних умовах і вдосконалюватимуть на основі їхнього досвіду. Після цього напрацьовані матеріали будуть відкритими для безоплатного використання людям культури по всій Україні. Це практичний внесок у посилення культурної стійкості громад», — розповіла віцепрем’єрка з гуманітарної політики — міністерка культури Тетяна Бережна.

Контекст тут важливий: у багатьох громадах культурні установи працюють за обмежених ресурсів, кадрового навантаження, нестабільної інфраструктури та безпекових ризиків. Бракує саме готових методик, які можна адаптувати під свою аудиторію й одразу застосувати.

До участі залучать десять громад із десяти областей — Чернігівської, Херсонської, Дніпропетровської, Харківської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Запорізької, Донецької та Луганської. Відбір відбуватиметься через відкритий конкурс. Долучитися зможуть і організації, переміщені з цих регіонів, які сьогодні працюють в інших областях. Кожна з пілотних громад отримає технічне обладнання згідно з визначеними потребами — для створення цифрового контенту, залучення жителів і випробування нових форматів.

Проєкт узгоджується зі Стратегією розвитку культури в Україні до 2030 року та операційним планом її реалізації на 2025–2027 роки. Він працює на зміцнення людського капіталу через культурні практики, підвищення стійкості культури як суспільної системи, збереження спадщини, розвиток цифрової участі та інклюзивності.

Готові матеріали зрештою опублікують онлайн для безоплатного використання й поширять серед культурних інституцій та фахівців у різних регіонах. Країн-учасниць Карпатського саміту запросили стежити за результатами, тестувати напрацьовані методології та розвивати партнерства з українськими культурними інституціями.

За всією прикладною конкретикою — чеклістами, сценаріями, обладнанням — стоїть проста думка: культура в громаді не має щоразу починатися з білого аркуша. Коли досвід однієї бібліотеки чи музею стає спільним інструментом, він перестає бути справою ентузіастів і стає справою громади.