Президент Національного університету Києво-Могилянська академія Сергій Квіт скритикував підготовлений міністерством освіти проект закону "Про вищу освіту", який передано на розгляд парламенту. Він вважає, що цей документ і загалом курс міністерства "спрямовані на авторитарну централізацію управління та деградацію науки і освіти у державі".
Сергій Квіт в інтерв'ю Бі-Бі-Сі сказав, критикуючи законопроект, що система організації вищої освіти в Україні не відповідає європейській і твердить, що у проекті закону ігнорується університетська автономія.
- Перша претензія до цього законопроекту - це те, що він повністю ігнорує питання університетської автономії, а ця ідея лежить в основі формування єдиного європейського простору вищої освіти. Мається на увазі автономія фінансова та академічна, організаційна автономія та інше.
По-друге, сама система організації вищої освіти, вона повністю не відповідає європейській, немає жодної згадки про ЄКТС - це європейська кредитно-трансферна система; немає структурованих PhD програм, а просто радянський кандидат наук переіменований на PhD - це взагалі профанація та повний обман. Немає нічого того, що б давало можливість нашим університетам та академічному середовищу розвивати англійську мову, хоча питання англійської мови тягне на розробку окремої реформи у вищій освіті. Більше того, Табачник вимагає від нас, щоб ми скасували вимогу англійської мови на всі спеціальності. Але частина навчального процесу і вся наукова діяльність у "Києво-Могилянській академії" відбувається двома мовами: українською та англійською.
Також у цьому законопроекті покладений кількісний, а не якісний принцип у питанні статусу університету, тобто класичним університетом може бути тільки той, який має не менше 10 тис. студентів на денній формі навчання. А такий американський університет як Принстонський університет, наприклад, вже не потрапляє у категорію класичного університету за принципами Табачника.
- Але, можливо, в Україні є певний резон обмежувати кількість новостворених вищих навчальних закладів?
- Звичайно, це величезна проблема, що ми маємо десь 256 університетів в Україні. І в основу вирішення цієї проблеми, тобто скорочення кількості університетів, повинен бути покладений принцип якості - держава повинна контролювати якість. А не контролювати кожен крок та кожен чих, який відбувається в університеті. В університетів повинні бути розв'язані руки, щоб вони самі могли давати собі раду. В тому числі диверсифікувати джерела надходжень коштів і матеріальних ресурсів в університети, про що цей закон абсолютно не говорить.
- А як узагалі зараз забезпечується фінансування вищої освіти в Україні?
- На жаль, наші приватні університети поки що не складають конкуренції державним. Тому що вони, як правило, приймають тих, хто може заплатити, і фактично не здійснюють відбору. Фінансування державних університетів здійснюється за принципом зрівняйлівки, замовлення розподіляється більш-менш рівномірно по всім університетам. І якщо Києво-Могилянська академія має, наприклад, найкращі в Україні правничий і економічний факультети, але держзамовлення (яке скорочується щороку), скорочується і для "Києво-Могилянської академії", і для всіх інших сотень університетів, більшість з яких не може називатися університетами. Отже, використання державних коштів на освіту також неефективне.
- Коли ви говорите про ринкові принципи, то маєте на увазі, що потрібно збільшувати частку студентів, які вчаться на платній формі навчання?
- Ні, ліберальна система взагалі говорить про те, що всі платять за все. Україна поки що до цього не готова, ми маємо велику кількість чудових абітурієнтів, які не мають можливості платити за навчання. Тому коли я кажу про ринкові принципі, то маю на увазі, що кожен університет повинен відповідати за якість власного диплому, і держава не може відповідати за якість диплому, який однаково видається всіма університетами.
Нам потрібно зробити ринкові кроки: дати можливість університетам залучати ці кошти - через фандрайзинг, наприклад. Таких можливостей держава не дає, і той фандрайзинг, яким займається "Києво-Могилянська академія", - це дійсно залучення таких уже меценатів, які жертвують чимось заради університету. Але держава повинна такі речі регулювати і стимулювати.
- Можливо, потрібна певна централізація з боку держави, оскільки досі українські виші ніби пливли за течією. От бракувало в Україні фахових юристів чи економістів, і масово почали з'являтися професії правник або бізнесмен, а тепер їх нема куди дівати.
Хороші правники та економісти потрібні завжди, і хороших фахівців насправді всі шукають. Я думаю, у наш час ми повинні зробити певні кроки в ринкову економіку. Тобто університети повинні видавати власні дипломи, якщо ці дипломи не котуються на ринку, туди не йдуть люди, то ці університети закриваються. У такий спосіб протягом двох років відбувається найкраща форма регулювання кількості і якості наших українських університетів.
- Ви кажете, що завжди потрібні гарні правники та економісти, а вас не лякає той факт, що більшість ідуть в ці професії, оскільки бачать перспективу заробити чималі кошти, бо це прибуткові професії. Але ніхто не хоче йти вчитися на сільського вчителя, на бібліотекаря - ці професії просто загинуть?
- Ці речі якраз належать до сфери державного регулювання, і держава повинна створювати певні ситуації, щоб люди йшли в ті галузі, яких потребує держава.
Бі-бі-сі
Читайте також:
Президент НУКМА: Університетам треба розв'язати руки
