Речник китайського МЗС заявляв, що представники ста країн не з'являться у п'ятницю 10 грудня на вручення Нобелівської премії миру китайському дисиденту Лі Сяобо. Проте виявилось, що китайці озвучили своє бажання, а не реальний стан речей. Нобелівський комітет оголосив, що запрошення не прийняли представники 19 країн у тому числі Росія, Куба, Венесуела, Афганістан, Саудівська Аравія, В'єтнам, Ірак, Марокко, Казахстан, Судан. До цього «товариства» спочатку приєдналась і Україна.
Про крайню ступінь роздратування китайців нагородженням дисидента свідчить текст заяви МЗС, в якій членів Нобелівського Комітету називають «паяцами» і закидають їм «організацію антикитайського фарсу». Жодну демократичну і, що поважає себе, державу не відлякало це китайське попередження, незважаючи на торгівлю, економічні, політичні та інші інтереси у відносинах з Китаєм.
На жаль, українське МЗС знову проявило свою «високопрофесійну дипломатію» протягом кількох днів пояснюючи відсутність українського представника на урочистості нагородження його участю в нараді у Києві.
На жаль, не та ідеологія обрана і не ті інтереси та мотиви поставлені сьогодні наріжним каменем дій МЗС. Головною цінністю, мотивом та інтересом стали інтереси кількох сімей, що окупували Банківську. Національного інтересу, на жаль, там і духу не лишилось: почалось у Харкові здачею/обміном Севастополя на газ, потім - «нагинання» Конституційного Суду» для задоволення політичної доцільності по-донецькому, продовжилось на шахрайстві з підготовкою закону про місцеві вибори, організації і проведенні виборів, далі - Податковий Кодекс... і ще можна продовжувати. Але чи варто? Адже вектор чітко заданий і зрозумілий: на згортання демократії, себто поширення донецького совка на всю Україну.
Серед цінностей нової влади катма цінностей європейської демократії, за 10 місяців в цьому напрямку зроблено дуже мало. Зате інтенсивний рух йде у напрямку керованої, себто контрольованої демократії. І тут збіглися інтереси Пекіну, Москви і Києва. Так Банкова потрапила у товариство, де вже не стало навіть Білорусі, бо це їй не вигідно, навіть враховуючи, що Мінськ набагато тісніше співпрацює з Пекіном, ніж Київ. Хочеться сподіватись, Мінськ на власній шкірі відчув хибність цього шляху.
9 грудня речник МЗС України Олександр Дикусаров повідомив, що Україна все ж таки матиме свого представника на церемонії вручення Нобелевської премії миру. Ним буде тимчасово повірений у справах України, перший секретар Посольства України в Норвегії Ірина Білорус. Виявилось, можна було обійтись без жодних скандалів, варто було послу України у Норвегії досягти домовленості з Нобелевським комітетом про право бути присутнім на церемонії 10 грудня в місті Осло для іншої повноважної особи, яка замінить посла.
А може подіяли звернення-натяки речника Євросоюзу, що не можна виступати по інший бік з членами Євросоюзу, одночасно заявляючи про бажання інтегруватись і у подальшому вступити в цю організацію?
Якби міністр Грищенко допустив неучасть українського представництва на відзначенні Нобелівською премією Миру китайського правозахисника Лі Сяобо, то повторив би ганебний «подвиг» малороса Сергія Червонописького, який з трибуни З'їзду рад СРСР засуджував Андрія Сахарова, підігруючи КДБ.
Лі Сяобо - «китайський Сахаров». І спроба підіграти китайській владі у її людиноненависницьких кроках по переслідуванню правозахисників - не політика, не прагматизм і, тим більше, не дипломатія.
Нещастя України, що її зовнішня політика ведеться у груповому інтересі кількох фінансово-промислових груп і цим лише можна пояснити скандальну спробу уникнути участі представника нашої держави у церемонії вручення Нобелівської премії миру Лі Сяобо. Але цей випадок показав, що все ж є точки дотику для порозуміння між владою і суспільством на основі об'єктивних національних інтересів. І влада знайшла спосіб відповісти на настрій суспільства. Це вірний крок у вірному напрямку - він показує ознаки здоров'я української влади і суспільства. Аби таких ознак було більше, а помилок, подібних до ситуації з українськими представниками на урочистості в Осло, якомога менше.
Євген Петренко
Читайте також:
Чому Україна ігнорує церемонію вручення Нобелівської премії миру
Дипломатія по-донецькому
