Богдана КОСТЮК
У Декларації глав держав та урядів країн - членів НАТО, ухваленому на лісабонському саміті, ідеться про новий формат співпраці між Альянсом і партнерськими (дружніми) державами та організаціями. Щодо співробітництва з Україною - Декларація НАТО «розписала» свої бачення співпраці в окремому абзаці. Що це дає Україні? Відповіді шукали українські, російські, німецькі та польські експерти у Києві.
Терористи, екологічні лиха, соціальні негаразди, радикальні ідеології не визнають ані державних кордонів, ані меж різних оборонних блоків. Тож боротися з цими загрозами мають спільно і країни - члени НАТО, і позаблокові держави (такі як Україна чи Швейцарія), і члени Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) СНД. При цьому «Альянс поважає право України на позаблоковий статус, і готовий до співпраці з нею надалі. Так, консультації та співробітництво між Україною і НАТО охоплюють широкий спектр питань: від миротворчих операцій, реформування українських секторів безпеки та оборони, співпраці з військових питань, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, у сфері науки та охорони довкілля - до інформування громадськості та боротьби з кібер-тероризмом», - заявив керівник Офісу зв'язку НАТО у Києві Марчел Кожіел.
Заступник міністра закордонних справ Олександр Горін вважає обрання Україною позаблокового статусу чинником європейської безпеки: «Ми розглядаємо позаблоковий статус нашої держави як важливий внесок у зміцнення європейської безпеки. Адже питання щодо членства в Альянсі більше не роз'єднує українське суспільство, окремі політики і політичні сили не збільшують свій політичний капітал цим питанням. Зняття з порядку денного проблеми щодо членства України у НАТО засвідчило пошук нашою державою конкретних шляхів вирішення питань безпеки з урахуванням інтересів наших міжнародних партнерів. Не всі з яких є членами Альянсу та активно підтримують його антитерористичні, миротворчі акції...».
Щоправда, колишній керівник МЗС України Володимир Огризко дотримується протилежної думки: «Відмова від євроатлантичної інтеграції - це відмова від надійної «парасольки безпеки», від модернізації збройних сил та правоохоронних органів з боку України. Адже НАТО - це не лише оборонний військовий блок, це також високий стандарт життя, це демократичні принципи врядування держави, це постійний діалог між владою і суспільством і можливість громадянами контролювати владу. Чинна українська влада відмовилась від цих позитивів добровільно, і навряд чи українське суспільство їй це вибачить, адже люди починають розуміти, що відмова від НАТО - це фактично погіршення умов життя, зниження якості життя, і без того одного з найнижчих в Європі!». До речі, за даними опитування, проведеного соціологами на замовлення газети «День» кількість прихильників НАТО в Україні зростає.
Східне партнерство - «пояс безпеки» ЄС
Питання української національної безпеки експерти радять вивчати не лише у контексті нинішньої позаблоковості України та посилення східного (євразійського, проросійського) векторів її зовнішньої політики. Є ще одна, швидше психологічна, але доволі серйозна проблема: розчарування українців у Євросоюзі. Так, за даними газети «День» та Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії, понад 60 відсотків українців воліють, аби Україна вступила до ЄС. І пов'язують свою «європейську мрію» з можливостями вільно пересуватись по Європі (безвізовий режим), поліпшити якість життя та відчути себе «вільними людьми»: фактично, за словами представника Могилянської Школи Ростислава Павленка, «пересічні українці збагнули, що ЄС - це високий рівень життя та справжня демократія. Українці, щоправда, погано розуміють, що впроваджувати оці євро-стандарти має і влада, і громада, тобто вони самі. Влада, що Ющенко, що Янукович, намагалися «приспати» ЄС мантрами про реформи, демократизацію, «покращення життя уже сьогодні». А за словами - порожнеча: корупція, шалений супротив бюрократичної системи, закон сили замість сили закону... Маленькі українці, таким чином, опинились перед вибором: або терпіти цю ситуацію надалі - або активними діями владу підштовхувати до реальних євро-реформ». До речі, нинішні акції протесту українських підприємців і фермерів проти нового Податкового кодексу і вітчизняні, і європейські експерти вважають продовженням буржуазної революції, розпочатої 2004 року на Помаранчевому Майдані. На думку більшості експертів, це також і прояв громадянського суспільства, пробудження демократичної громади в Україні.
«Якщо влада в Україні не почує народ, якщо не розпочне постійний діалог з громадою, ця влада приречена. Так, французи програли своєму Президентові у боротьбі проти нової пенсійної реформи, але свою силу, свої настрої продемонстрували у повному обсязі. Згадаймо Грецію, Португалію, Болгарію - світова соціально-економічна криза погіршила життя громадян цих країн, тож вони використали вуличну демократію. Українці лише навчаються цьому, але добре, що країна матиме цей досвід», - вважає політолог Сергій Герасименко. Його польський колега Лукаш Адамскі каже: «Я все ще вірю, що Україна і Польща можуть бути стратегічними партнерами. Народи, а не політики! Тому що народи мають подібні погляди на соціальні проблеми, на духовні проблеми, на питання освіти та виховання. Політики у Варшаві і Києві на сьогодні розійшлись: маємо різні політичні культури, різні бачення демократії, ба навіть наші країни належать до різних «систем координат»: Польща є членом ЄС, Україна є членом СНД...».
Екс-представник України при ЄС Андрій Веселовський зауважує: нині програма Східного партнерства, яку 2008 року запропонували Польща та Швеція у відповідь на атаку Росії проти Грузії, перетворюється на звичайний «пояс безпеки» на схід від Євросоюзу: «Британський політолог Ендрю Уілсон слушно зауважив, що Східне партнерство є уніфікованою програмою, при тому що серед її членів є представники країн, які балансують поміж Європою та Євразією (такі як Білорусь чи Україна) та країни, які готові приєднатись до ЄС (Грузія). І ще є Росія, енергоносій Європи номер один... І єднати в одну програму усі ці різні держави, спільноти, традиції - справа складна, іноді безнадійна». Водночас, А. Веселовський вважає, що на двосторонньому рівні співпраця між Україною та ЄС поглиблюється, і «раніше чи пізніше, але ми впровадимо потрібні реформи і станемо асоційованими членами ЄС. Але це залежить уже від України!».
