Уляна ЛИБА
Ще зовсім недавно майже ніхто у світі не чув і не знав про нічим непримітний сайт Wikileaks, а тим більше про його засновника Джуліана Асаннджа. Сьогодні слова «Wikileaks» і «Асанндж» - одні із найпоширеніших у пошуках, вони кожен день на слуху, а будь-якій інформації із цими словами гарантована топовість у новинних стрічках. Той фурор, який спричинив раніше ніким не відомий сайт, яскраво порівнюють із терористичною бомбою, вибухом, від якого постраждав весь світ. У величезному масиві інформації, думок, коментарів, пов'язаних із Wikileaks, як на мене, слід виокремити дві провідні теми - кому було вигідно оприлюднювати секретну інформації на цьому сайті і які із цього випливають наслідки? Спробуємо проаналізувати по пунктах.
КОМУ ВИГІДНО?
Світові аналітики задаються питанням про те, хто стоїть за вікілікс-скандалом. Називаються найрізноманітніші версії. Не виключено, що навіть суд над Ассанджем не зможе достеменно встановити причин зливу інформації. Спробуємо розібратися в основних припущеннях щодо того, хто був замовником скандалу проти США.
1. Ображені військові. Одна із найпоширеніших версій «зливу» інформації на Wikileaks - це помста групи посадовців середньої ланки американської розвідки, дипломатії та армії, які незадоволені політикою Білого дому. Це може бути протест проти невдалих військових операцій в Афганістані та Іраку, відкриття нового фронту в Ірані, беззастережної підтримки Ізраїлю. Також є припущення, що до скандалу причетний генерал Маккрістал (колишній командуючий силами США в Афганістані), якого теперішня адміністрація Білого дому звільнила за порушення субординації і який нібито вирішив відімстити саме у такий спосіб.
2. «Злив» організував сам Білий дім. Деякі оглядачі припускають, що контролювати оприлюднення секретних документів на Wikileaks міг особисто сам президент США Барак Обама, який досить спокійно відреагував на те, що трапилося. Витік інформації йде від тих, хто має повний доступ до документів і може їх відредагувати у потрібному вигляді. Це може бути вигідно адміністрації Обами і Пентагону, зокрема, через ситуацію в Афганістані. Зараз говорять про те, що план США, який передбачав виведення через рік американської армії з Афганістану, приречений на провал. І за допомогою Wikileaks громадську думку можуть готувати до «перегляду». Адже документи на Wikileaks підтверджують, що власне афганська армія - це міф, союзник США Пакистан виявився зрадником, тому який же тут може бути вивід військових?
3. Інформаційна бомба була вигідна тільки сайту Wikileaks і Джуліану Ассанджу. Сайт Wikileaks спеціалізується саме на публікації різних секретних документів. Він хостився у нейтральній Швеції (зараз у Швейцарії), а пишуть на ньому дисиденти (в основному китайські), журналісти і хакери. Тому не можна виключати найпростішої версії - ці люди реально працюють за ідею, вважаючи, що ніяких таємниць в урядів від звичайних людей не повинно бути. Як стверджує сам Ассандж (який не є власне журналістом, а швидше хакером), йому не йдеться про гроші, його мета полягає у забезпеченні «свободи інформації». «Ми побачимо новий світ, в якому світова історія буде переписана наново», - оголосив нещодавно Ассандж, пояснюючи стратегію оприлюднення інформації на своєму порталі.
4. Росія або Китай - є версії і щодо їхньої причетності. Російські спецслужби, зокрема, могли таким чином помститися за викриття групи її агентів у США. Що ж до Китаю, то, як уже згадувалося, на порталі Wikileaks часто друкувалися китайські дисиденти, які не завжди могли бути і дисидентами, а звичайними агентами. Тим більше, що КНР виступає на сайті жертвою західних інтриг та об'єктом, за яким постійно «ведеться активне спостереження».
ЯКІ НАСЛІДКИ?
Джуліан Ассандж створив свій скандальний сайт як звичайну платформу зливу. Це не журналістика, це всього-на-всього ресурс, куди будь-хто міг передати якісь матеріали - як це і зробив звичайний рядовий армії США Бредлі Меннінг, який передав сайту десятки тисяч сторінок документів про хід бойових дій в Іраку та Афганістані. По суті, Wikileaks не сповістив світу нічого нового, а просто ще раз підтвердив ту інформацію, яка і так була загальновідомою, ну і показав якісь оціночні судження американських дипломатів, плітки на високому рівні. Wikileaks нічого не перевіряв: просто кинув гранату "зроблено у США" - і тепер дивиться, як усе навколо вибухає.
Втім уся ця історія змушує задуматися над деякими моментами, а точніше наслідками, які з неї випливають.
Перший і логічний наслідок - те, що в американської дипломатії таки з'явилися проблеми. Тепер у кожній країні будуть обережніше контактувати із дипломатами США, а самі дипломати боятимуться писати керівництву, що вони дійсно думають.
Другий наслідок - більшість держав все-таки будуть задумуватися про обмеження доступу до інформації. Радикальна ідеологія прозорості Wikileaks де-факто може підсунути свиню свободі слова. Не виключено, що і в Україні, яку теж зачепив цей скандал. У нас вже зараз готується законопроект про доступ до інформації - можемо очікувати на обмеження права ЗМІ отримати інформацію від державних установ. Страх перед витоком інформації може привести світ до нового тоталітаризму.
І третій, найважливіший наслідок - це влада цифрових технологій у світі. Ми всі зазнали значних змін від оцифрування. Події або інформація, яку ми колись вважали недовговічною та приватною, тепер агреговані, постійні, доступні громадськості. Для декого це ознака кризи, для інших це можливості. Технологія руйнує традиційні соціальні бар'єри статусу, класу, влади, багатства і географії - замінюючи їх духом співпраці та прозорості. Уряд США розмістив цілу бібліотеку свого дипломатичного листування в такій безпечній комп'ютерній системі, що її зміг стягнути 22-річний військовий і записати на один диск, замаскувавши його під музику Lady Gaga (!). Витік демонструє глобальну лінь людства, коли ми все передовіряємо комп'ютерам. Якби це все було на паперових носіях, то зрозуміло, що такий витік неможливий фізично. А так ми всі довіряємо комп'ютерам.
Читайте також:
Скандал з Wikileaks. Або пошуки "чорної кішки у темній кімнаті"...
Wikileaks: Росія шантажувала Азербайджан та Ізраїль у справі Голодомору
