Що насправді дратує регіоналів, то це те, що наскільки вони ненавидять діаспору, настільки вони також потребують її. Вони потребують її туристів, її технічної допомоги, її ноу-хау, її твердої валюти, її переказів – та її посередництва іноземними мовами і репутації, особливо зараз, коли Янукович робить кроки назустріч Заходу в надії уникнути люблячих обійм Росії-матінки.
Що ж, українська діаспора, мабуть, дійсно допекла Віктора Януковича.
Все почалося близько року тому, коли президент України написав відкритого листа з пропозицією зустрітися з представниками провідної організації українців в Америці. Оскільки він, очевидно, розраховував на зовнішній ефект – як ще можна пояснити відкритий лист? – вони йому відмовили. Ходять чутки, що Янукович відчув себе зневаженим, але йому треба було краще подумати, перш ніж робити дуже публічну пропозицію миру діаспорі, що ненавидить його авторитарну, анти-українську, і антидемократичну політику. Серйозна пропозиція мала б бути зроблена конфіденційно.
У наступні місяці вірні президентові регіонали задовольнялися тим, що бурчали на діаспору або ігнорували її. Від недавнього часу чимало фаворитів Януковича взялися критикувати закордонних українців за кордоном за їхню неприязнь до президента і читати їм лекції, як вони повинні поводитися. Звісно, з великою повагою до нинішньої влади. І не менше, ніж з безмежною любов’ю до України.
Але забудьмо про те, що регіонали є повною протилежністю поваги, любові і – як шкода! – патріотизму, і з їхнього боку читати лекції про ці чесноти для будь-кого, окрім Аль Капоне, є верхом нахабства. Ці хлопці поважають тільки силу. Вони люблять владу. А їхня батьківщина – це їхній банківський рахунок на Кайманових островах.
У їхній поведінці важливою, звичайно, є саме їхня лють. Регіонали реагують тільки на людей, яких вони бояться – вони воліють плювати на всіх інших – і ясно, що вони бояться діаспори (яка, до речі, зовсім не є єдиним цілим). І їхні побоювання небезпідставні.
По-перше, українці з діаспори знають, що регіонали є бандитами і не бояться казати про це світові. Це важливо, тому що деякі з регіоналів або намагаються вести чесний спосіб життя, або намагаються створити враження, що вони живуть чесно. Очевидно, що вони хотіли б, щоб західним урядам і медіа, ООН, Міжнародному валютному фонду та іншим шанованим інституціям не нагадували про їхнє кримінальне минуле (і сьогодення).
По-друге, українці з діаспори насправді мають певний вплив, не такий вже великий, зауважте, але достатній, щоб викликати проблеми, коли треба буде приймати ключові політичні рішення у коридорах влади у Сполучених Штатах та Західній Європі. Легко зігнорувати демонстрантів, що розмахують плакатами із закликами, що засуджують Януковича. Але що робити зі статтями, коментарями, книжками, доповідями, семінарами, конференціями та лекціями, які, майже без винятку, радять західним урядам не довіряти хлопцям Януковича?
По-третє, і що можливо, найтривожніше, українці з діаспори розмовляють англійською, а також низкою інших іноземних мов. І це дає їм нездоланну перевагу над дешевими політиканами-регіоналами з України, які не можуть навіть розмовляти нормальною російською. Регіонали можуть утримувати двір у нетрях Донбасу, але деінде вони просто жменька селюків, і вони це знають. Українці з діаспори можуть спілкуватися краще за них французькою, німецькою, іспанською, англійською на будь-якому світовому форумі, і вони це також знають.
Що насправді дратує регіоналів, то це те, що наскільки вони ненавидять діаспору, настільки вони також потребують її. Вони потребують її туристів, її технічної допомоги, її ноу-хау, її твердої валюти, її переказів – та її посередництва іноземними мовами і репутації, особливо зараз, коли Янукович робить кроки назустріч Заходу в надії уникнути люблячих обійм Росії-матінки. Янукович навіть стиснувши зуби, 26 серпня зустрівся з представниками Світового конгресу українців у Києві. Вони говорили відверто і сказали йому, що "порушення прав людини в Україні і, особливо, утиски опозиції і необгрунтований арешт екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко може завдати шкоди" інтеграції України до Європи. Поки не ясно, як Янукович відповів їм, оскільки на його веб-сайті наведена лише одна цитата: "Ми, українці – і ті, що живуть в Україні, і ті, що живуть за її межами – одна велика українська родина, яка бажає щастя і кращої долі для України. Ми повинні об’єднатися заради майбутнього нашої держави".
Його заява розкриває глибину розгубленості регіоналів через зненавиджену діаспору. Не дивно, що речники президента звернулися до українців за кордоном із закликом любити Україну. Регіонали не можуть купити діаспору або залякати її. Так що ж залишається? Закликати до патріотизму, який, як Семюел Джонсон якось сказав, є "останнім притулком негідника". Звичайно, діаспора любить Україну. Але просто ту, у якій немає негідників-регіоналів.
Олександр Мотиль
Переклад: Західна аналітична група
Оригінал статті англійською:
Alexander J. Motyl. The Ukrainian Diaspora and Ukraine
Читайте також: Голос діаспори в Києві не почули
Українська діаспора та Україна
