Українське Слово

За роки, що минули після розвалу атеїстичного СРСР, Російська православна церква (РПЦ) стала потужною господарською структурою, яка, ймовірно, розпоряджається мільярдами доларів.

Утім, через відсутність єдиного бюджету і скритність ієрархів, оцінити точно розмір її багатства не береться ніхто.

Оцінити бюджет церкви зараз вкрай складно, зізнається Микола Мітрохін, науковий співробітник Центру дослідження Східної Європи Бременського університету.

Мітрохін - один з небагатьох російських дослідників, який не є вірянином Російської православної церкви, але ретельно її досліджує. За його словами, наприкінці 90-х і початку 2000-х в РПЦ ішла інформаційна боротьба між двома угрупуваннями, і в ході цієї боротьби в пресу просочувалися документи, на підставі яких можна було оцінювати фінансові справи церкви.

"Сьогодні інформація в набагато більшому ступені закрилася: люди навчилися приховувати навіть ті куці дані, які можна було знайти раніше", - каже Мітрохін.

Оцінити бюджет РПЦ заважає і те, що його, фактично, немає: кожна з понад 30 тисяч парафій церкви - самостійна юридична особа, кожна з 160 єпархій має свій окремий бюджет, так само як і Московська патріархія.

Закрита статистика

"Викликає стурбованість відсутність норм щодо формування загально церковного бюджету. В зв’язку з цим слід визнати необхідним і своєчасним створення системи єпархіальних відрахувань до бюджету Московської Патріархії, яка з одного боку, була б пропорційна фінансовим можливостям єпархій, а з іншого – виходила б з оцінки річних потреб Синодальних закладів та інших загально церковних потреб, значиться в визначенні Архієрейського собору РПЦ, який відбувся в лютому 2011 року. Для створення такої системи архієреї вирішили створити спеціальну Бюджетну комісію.

Голова фінансової служби Московської патріархіі Наталя Дерюжкіна в своєму єдиному інтерв’ю, яке вона дала 5 років тому православному журналу, заявила, що патріархія "не бачить необхідності доводити до відома широкої громадськості" свої фінансові показники. "Але сьогодні, за умов наявності інтернету і певних навиків, знайти все одно можливо", - додала Дерюжкіна.

Навичок, проте, не вистачає і досвідченим дослідникам. "Патріархія зовсім закрила всю статистику, звідки вони беруть гроші - залишається великою таємницею. Думаю, що це пожертви від псевдодержавних організацій типу Газпром і, можливо, частково пряме державне фінансування", - каже Микола Мітрохін.

10 років тому Мітрохін оцінив прибутки РПЦ в цілому приблизно в 500 мільйонів доларів. Сьогодні, поряд із загальним зростанням економіки Росії, України та інших православних країн "в доларах або євро цифри зросли майже на порядок".

Московська патріархія стверджує, що, окрім пожертв, отримує прибутки в основному від двох підприємств: фабрики церковних атрибутів "Софрино" і готелю "Даниловская" при Свято-Даниловому монастирі в Москві.

Московська патріархія бере участь принаймні в двох банках: рада директорів невеликого (активи 4,15 мільярда рублів) банку "Софрон" очолює директор однойменного церковного підприємства Євген Пархаєв; в акціонерах банку "Пересвіт" (активи - понад 50 млрд рублів) числяться Московська патріархія, її Відділ зовнішніх церковних зв'язків, а також Калузька єпархія. Тісно пов'язаний з церквою був і Міжнародний банк Храму Христа Спасителя - в 2008 році його перейменували в Bankhaus Erbe, нині банк ніяк не афішує співпрацю з церквою, але його керівництво не змінилось.

Православний банк?

Участь в банківській справі може викликати здивування у необізнаних релігією людей, які чули, що християнство забороняє давати гроші в зростання.

Секретар експертної ради "Економіка і Етика" при Московській патріархії Павло Шашкін пояснює, що християнство, дійсно, забороняє лихварство, але багато з християнських церков бере участь у банківських операціях, і вони не знаходять в цьому будь-якого протиріччя.

"Ні в кого це не викликає жодних питань, ні з моральної точки зору, ні з точки зору віровчення, оскільки церква чітко відокремлює лихварство - хижацькій банківський відсоток від відсотка, який є необхідним для підтримання нормального функціонування банківської системи", - каже Шашкін.

Для участі в інших комерційних проектах церква декілька років тому створила Центр інвестиційних програм РПЦ. В 2007 році ЦІП, по даним російської преси, провів в Берлині, Брюселі та Лондоні презентації своїх проектів, які включали інвестиції в будівництво жилих і офісних приміщень в Москві та інших містах, а також створення агропромислових підприємств при монастирях.

Патріарх Московський і всієї Русі Кирил розповів в лютому на архієрейському соборі, що в РПЦ зараз діє майже 800 монастарів.

"Утаємниченість щодо фінансових справ – це традиція церкви, яка виходить з радянських часів", - стверджує Микола Мітрохін.

"Радянська звичка приховувати всі реальні дані про внутрішнє життя церкви, зокрема й фінансового, з метою уникнення тиску з боку держави", - каже дослідник церкви. В наші часи, за думкою Мітрохіна, замість держави таким джерелом неприємностей церковні люди вважають громадськість, пресу і незалежних дослідників.

Крім того, ієрархи не хочуть викликати зайвого інтересу "у віруючих і низових церковних активістів, а також не провокувати дискусію про методи заробляння і цілі, на що ці зароблені кошти витрачаються".

Павло Шашкін пояснює таємничість тим, що основна, за його словами, частина грошей надходить з пожертв, а пожертви частіше всього не афішуються через етичні принципи.

"Тому я і не бачу жодних логічних підгрунтувань для того, щоб Московська патріархія або єпархія оприлюднювали свої фінансові дані", - каже Шашкін: "Церква – це не державна установа і не комерційне підприємство, церква немає жодних зобов’язань, ані моральних, ані формальних оприлюднювати свій бюджет".

Звідки гроші?

За оцінкою секретаря експертної ради "Економіка і етика" при Московській патріархії, пожертви - від плати за так звані треби (від хрещення до відспівування) до великих сум від багатих жертводавців - складають не менше 80% грошей церкви.

Завдяки скритності або через причину прозорості церковних підприємств, скандалів навколо грошей Російської православної церкви в останні роки стало набагато менше, ніж у 90-ті. Тоді, в середині 90-х, найгучнішою історією було отримання церквою від держави квот на імпорт сигарет і вина без мита, як гуманітарної допомоги. Після численних звинувачень у махінаціях на адресу як служителів церкви, так і комерсантів, які діяли при церкві, пільги були в кінці 1996 року скасовано на прохання тодішнього патріарха Алексія II.

Скандальним вийшло і відновлення головного храму РПЦ - Храму Христа Спасителя в Москві - але завдяки, швидше, діяльності московської влади, ніж священиків. Збір пожертв на храм, який відновлювали в 1994-2000 роках, набув зивчного для російських умов вигляд: чиновники просто вимагали з підприємців "данину" на храм.

Але тепер, на погляд Миколи Мітрохіна, церква "не дуже багато" заробляє на етично сумнівних речах. "Алкогольні та тютюнові скандали були справою кінця дев'яностих, з тих пір ніякої нової інформації про такі вже великі суспільно засуджувані справи не було", - каже вчений.

Суперечки про власність

Утім, впродовж останнього року розгорілися суперечки щодо повернення церковної власності. Держава всі пострадянські роки повертала і православній церкві, і іншим конфесіям храми і монастирі - але, як правило, в безстрокове і безоплатне користування.

Наприкінці 2010 року був прийнятий закон, за яким усі релігійні організації можуть вимагати - і отримувати назад - своє "майно релігійного призначення", відібране радянською владою. Скориставшись цим законом, РПЦ може знову, як до революції 1917 року, стати найбільшим або одним з найбільших власників у країні.

На початку 2010 року прем'єр-міністр Володимир Путін на зустрічі з патріархом Кирилом сказав, що передачі церкві підлягають 12 000 пам'ятників історії та архітектури. Оцінити їх вартість, на думку редактора рубрики "Релігія" науково-просвітницького журналу "Скепсис", кандидата філософських наук Олександра Аверюшкіна, вкрай важко.

За словами Аверюшкіна, серед вже переданих та тих об'єктів, які підлягають передачі - ті, що мають великий туристичний потенціал, наприклад, кремлі деяких древніх міст, монастирі на Соловецьких островах, на Валаамі, на Уралі.

"Я цього літа був на Валаамі, там йде досить серйозне будівництво, його ведуть ченці. І там щільним потоком ідуть екскурсійні групи – насамперед, паломницькі", - розповідає Авєрюшкін.

Критики закону про повернення майна церкві, до яких належить і філософ Аверюшкін, скаржаться, що за цим документом церква може претендувати на будь-який будинок, до якого будь-коли мала відношення - або навіть не мала. У Калінінградській області Росії - колишньої північної частини Східної Пруссії - РПЦ віддали колишні німецькі кірхи та інше майно, яке історично не мало нічого спільного з православ'ям.

Крім того, в ході підготовки закону, як під час так і після його прийняття, його критикували музейні робітники і працівники сфери мистецтва, які побоюються, що передача РПЦ древніх монастирів і фортець обмежить доступ до них пересічних громадян, а передача древніх ікон або літописів просто піддасть їх небезпеці, оскільки церква, на відміну від музеїв, не вміє зберігати такі експонати.

Працівників музеїв влада частково почула: в закон було включено норму про те, що предмети й об’єкти з державних музейного, архівного і бібліотечного фондів передачі церкві не підлягають.

Юрій Маловєр’ян, Бі-бі-сі