Українське Слово

Митрополита Черкаського і Канівського 72-річного Софронія з Української православної церкви Московського патріархату називають одним із найбільших  прихильників автокефалії.

Владико, чи правда, що на липневому соборі УПЦ були спроби звільнити київського митрополита Володимира за схильність до автокефалії?

— Блаженнійшого Володимира ніхто зняти не може. Його обрали пожиттєво. Навіть якщо він за прикладом католицького кардинала Гузара надумає подати заяву про відставку, її не приймуть. Єдине, що він може — призначити місцеблюстителя. Але доки живе — керуватиме.

Кажуть, один зі  спонсорів церкви Віктор Нусенкіс пригрозив повністю припинити фінансування в разі продовження руху до автокефалії. Це вдарить по церкві?

— Це його воля. Хоче допомагати — допомагатиме. Не хоче — не буде. На церкву це мало вплине. Мені не сподобалося, що цей чоловік заявляв, нібито питання автокефалії для нього — несподіванка. Я питаю: "Як це несподіванка? Ви ж дев'ять листів свого виступу надрукували. Значить, готувалися".

Днями патріархи чотирьох найстарших церков світу і предстоятель Автокефальної церкви Кіпру заявили, що Україна не є канонічною територією Московського патріархату. Чи не означає це, що автокефалію вам можуть дарувати, попри волю Москви?

— Думка смілива. Але блаженнійший митрополит Володимир настільки авторитетний у світі православ'я, що йому не потрібна якась допомога ззовні. Він би міг своєю волею досягти автокефалії чи то одразу після незалежності, чи зараз. Ті ж патріархи нам її згори не подарують. Треба, щоб ми звернулися. 20 років тому, коли Україна тільки постала, може, і треба було так зробити. А зараз церква устабілізувалася. Не всі архієреї сприймуть автокефалію. Приймати якісь радикальні рішення — значить провокувати конфлікти аж до нового розколу. Митрополит Володимир — мудра людина, у нього світла голова. Він проводитиме мирну політику.

Як ви ставитеся до відверто проросійських єпископів вашої церкви — одеського Агафангела, тульчинського Йонафана й уманського Антонія?

— Для них України немає й не буде. Вони відчувають себе росіянами. Вони не хочуть чути назву "українська церква". Мовляв, в Україні проживають представники багатьох народів. Дозвольте, кажу, а як же тоді русская церква? Хіба в Росії не живуть чуваші, мордвини і представники інших національностей. Але ж церква русская? У Сербії церква сербська, а в Грузії — грузинська. Що цікаво, за автокефалію в нас ніхто не агітує. Зате противників — хоч греблю гати.

Однак я хочу сказати, що в мене ворогів немає. Я люблю тих, хто любить Україну. Своєї позиції не приховую ні від кого. Слава Богу, 20 років уже стоїть незалежна Україна. Значить має бути й українська незалежна церква. Нічого злого в цьому немає і вішати ярлик націоналістів ні на кого не треба. Просто я люблю цю землю, мене годувала молоком мати-українка.

Із ваших слів випливає, що найближчим часом автокефалії не буде?

— Коли після довгого протистояння об'єдналася Російська православна церква із Російською закордонною православною церквою, для мене це була радість. Так само має бути радісно і всім росіянам, якщо об'єднаються церкви в Україні. Але я вам скажу так: нікому із наших сусідів не потрібна сильна Україна з сильною церквою. Якби об'єдналися наша церква з Київським патріархатом, то за кількістю приходів це була б найбільша православна громада у світі. Після нас були б румуни, а лише після них — росіяни.

Як скоро таке можливо?

— Боюся, я не доживу.

Яку позицію займає московський патріарх Кирило?

— Він є прихильником об'єднання всіх під крилом Московського патріархату. Коли у липні зустрів мене, то спитав: "Це і є найбільший український опозиціонер?". Я сам 17 років прожив у Росії і знаю, як їм важко сприймати від'єднання України. Там, до речі, мене тільки хохлом і називали. Інколи зі старими друзями зустрічаємося. Вони мене прямо питають: "А це правда, що ти став найбільшим прихильником автокефалії?". Кажу: "А що, я від того став гірший? Чи, може, до вас ставлюся гірше? Я поважаю вашу думку, а ви поважайте мою".

Яка найбільша перепона на шляху до автокефалії?

— Мова. Наші люди так настроєні, що можуть уявити богослужіння будь-якою мовою, тільки не українською. У житті говорити можна, а в церкві — ні. Тут кожному єпископу роботи — непочатий край. Українцям годі оглядатися назад. Я своєї пастви за національністю не відрізняю. Для мене головна національність — громадянство України.

Розмовляв Юрій СТРИГУН, "Газета по-українськи"