Токарчук і Курков долучилися до кампанії PEN про зниклих журналістів Еритреї

Лист постав як частина глобальної кампанії PEN «Доказ життя»: письменники з різних країн звернулися до керівництва Еритреї з вимогою підтвердити, що арештовані у 2001 році люди ще живі. Окремо в документі йдеться про необхідність припинити практику насильницьких зникнень.

В уяві читача ця історія постає як довга тінь, що лягла на цілу країну. У листі нагадують: 18 вересня 2026 року мине рівно 25 років відтоді, як уряд Еритреї розпочав репресії проти критиків адміністрації. За кілька днів у країні було знищено вільну пресу, а незалежні голоси — заглушено. Сили безпеки тоді свавільно затримували й ув'язнювали журналістів, письменників і поетів, які прагнули справедливої, мирної та демократичної Еритреї.

«Упродовж чверті століття цих людей утримують в ізоляції, позбавляючи доступу до правового захисту, медичної допомоги та спілкування з рідними. Вони належать до тих письменників світу, які перебувають в ув'язненні найдовше. Їхнім єдиним «злочином» було те, що вони мали незалежну думку й говорили про Еритрею, про яку мріяли в майбутньому. Їх узагалі не мали права ув'язнювати», — ідеться в листі.

Підписанти наголошують: свавільне ув'язнення та приховування інформації про арештованих — це порушення міжнародного права й акт жорстокості. «Жоден письменник чи журналіст не повинен зникати безвісти лише за мирне висловлювання своїх поглядів. Ми залишаємося солідарними з нашими зниклими колегами й не припинимо своїх зусиль, доки вони не опиняться на волі», — зазначають автори звернення.

Загалом відкритий лист підписали 180 письменників з усього світу, серед них лауреати Нобелівської, Букерівської та Пулітцерівської премій. Поруч із цими іменами стоять і два українські — Ольги Токарчук та Андрія Куркова.

Ця історія не лише про Еритрею. Вона про те, що слово, сказане вголос, іноді коштує свободи, і про те, що письменники вміють пам'ятати довше за державні кордони. Коли 2026 року середній бал свободи преси у світі вперше за 25 років сягнув найнижчої позначки, а найгіршою ситуація залишається в Китаї, Північній Кореї та Еритреї, питання «де вони?» звучить не як риторика, а як мінімум людяності. І поки на нього немає відповіді, кожне підписане ім'я — це спосіб не дати зникнути тим, кого хотіли стерти.