«Спільна сцена»: єврейська спадщина в українському театрі

Львівська громадська організація «Галерея сценографії», яка вже десять років актуалізує тему сценічного дизайну в Україні, разом із Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України готує масштабну експозицію. Проєкт реалізують у партнерстві з ЮНЕСКО.

Куратор Львівської «Галереї сценографії» та дизайнер проєкту Богдан Поліщук наголошує, що ініціатива — перш за все дослідження українського мистецького спадку. «З одного боку ми працюємо з темою єврейської спадщини і представниками єврейської спільноти. З іншого боку ми все ж таки це розглядаємо як роботу з українською спадщиною, тому що це ті художники, які зробили певний внесок у розвиток українського театру та українського мистецтва», — каже він.

Експозицію, яка займе весь другий виставковий поверх Музею, будують на оригіналах ескізів костюмів і макетів сценографії. Серед ключових постатей — Марк Епштейн, графік і скульптор, що працював у Харківському єврейському театрі, та Нісон Шифрін, який створював візуальний світ театру «Березіль». Також у проєкті — роботи Віктора Гукайла, головного художника Київського лялькового театру, і Матвія Драка, одного із засновників Національного театру імені Івана Франка.

Пізніший період представлять роботи Михайла Френкеля. «Кияни, можливо, знають його “Лісову пісню” в Театрі на Липках. Він був дійсно відомим художником свого часу й одним з ідеологів, розробників, концептуалістів “дієвої сценографії”», — зазначає Поліщук. Френкель, за його словами, єдиний із українських сценографів написав дві книжки про сценічний дизайн, які довго слугували неофіційним підручником для молодих митців.

Окремим акцентом стануть роботи Михайла Глейзера — художника костюмів до постановок «Енеїди» і «Тев’є» режисера Сергія Данченка. Його родина нещодавно передала архів до Музею, тож частина ескізів експонуватиметься вперше. Яскравим концептуальним елементом обіцяє стати оригінальний вертеп 1990-х років Ірини Уварової, де українська театральна форма через єврейську культуру розкриває тему пам’яті.

«Йдеться про взаємообмін та взаємовплив культур. Ми не можемо говорити про цих митців, як про людей відірваних від українського контексту», — підкреслює Поліщук. Проєкт також порушує питання деколонізації: радянська влада насильно вписувала українську сценографію в російський контекст, тоді як насправді вона має потужну базу від кінця XIX століття.

Богдан Поліщук додає: «В Україні сценічний дизайн має дуже потужну базу. Ті ж брати Кричевські, Федір і Василь, — патріархи українського модерного мистецтва, працювали над театральними постановками. Їхнім учнем був Анатоль Петрицький — зірка авангардного театру». Водночас дослідників театрального дизайну в Україні небагато — фахівці зосереджуються на режисурі та акторській справі. Тож «Спільна сцена» має на меті мотивувати до нових досліджень.

Відкриття виставки заплановане на осінь 2026 року в Києві.