Данило Мірешкін: актор, азовець і «Культура» на сцені та у війні

На сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Одіссей шукає шлях додому. За лаштунками цієї історії — людина, яка сама пройшла крізь хаос війни. Данило Мірешкін, актор театру і кіно, наприкінці 2022 року добровольцем долучився до «Азову». До важкої травми торік він встиг побути солдатом-піхотинцем, медиком взводу, оператором безпілотників і штурмовиком. Нині він — офіцер 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» із позивним «Культура».

Прем'єра вистави «Одіссея. Меотида» режисера Івана Уривського стала спільним проєктом Театру Франка та 1-го корпусу НГУ «Азов». У постановці епос Гомера переплітається з реаліями російсько-української війни — і це викликало чотирихвилинний сюжет на одному з ворожих телеканалів.

Мірешкін каже, що акторство більше не є для нього головним пріоритетом — ні в театрі, ні в кіно. «Це просто частина моєї роботи», — зазначає він. До 2022 року він відмовлявся від проєктів, які вважав недостатньо ціннісними, і навіть таксував, щоб заробляти. Тоді його агентка переконувала, що мистецтво поза політикою, але він уже думав інакше.

Найбільше його турбує, щоб не були даремними шлях захисників, втрачене здоров'я побратимів і віддані життя. Цивільний світ під час війни здається йому крихким і примарним. Він порівнює це з «Грою престолів», де безтурботність панує попри міжусобиці й наближення ходаків, або з фільмом «Don't Look Up», де попередження про загибель світу ніхто не сприймає всерйоз. Військові, за його словами, шукають способи комунікації з цивільними, зокрема через театр.

У «Одіссеї. Меотиді» Мірешкін виконує головну роль і водночас був військовим консультантом. Він каже, що консультування виявилося навіть енергозатратнішим за акторську роботу й важливішим за його внутрішньою шкалою. Ініціював створення вистави відділ стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов», а запросив його Іван Уривський. Усі рішення ухвалював режисер.

У загальну канву вистави, за словами Мірешкіна, вшито досвід, який переплітається з проживанням війни цивільними. Сцену «Пліт Одіссеїв» присвячено прориву українських захисників на «Азовсталь» у ніч на 15 квітня 2022 року. Червоні ліхтарі в руках акторів — не випадковість: військові для підсвічування використовують кольорові прилади, найчастіше саме з червоним світлом.

У виставі звучить пісня з трохи перефразованими словами командира Михайла Жаркова, відомого як Мішаня, який загинув у Серебрянському лісництві. Мірешкін називає його найяскравішим прикладом людяного командира, який дбав про кожного бійця. Жарков часто повторював: «Фортуна любить підготовку». Саме ці слова глядачі чують у пісні.

Пропагандистський сюжет на телеканалі країни-агресорки Мірешкін сприйняв спокійно: відвертого паплюження вистави він не побачив, натомість ведуча, здалося йому, говорила з острахом. Водночас він нагадує про інший бік медалі: ворог так залякав себе «Азовом», що це ускладнює повернення бійців із полону. Понад 600 військовослужбовців бригади «Азов» залишаються в російському полоні. «Наша суспільна увага не має формуватися російськими оцінками і поглядами», — наголошує він.

На думку Мірешкіна, виставу створювали передусім для того, щоб опрацювати прірву у взаєморозумінні між цивільними та військовими в Україні. Історія знає чимало прикладів, коли країна програвала не через слабкість війська, а через те, що не витримував тил. Українські військові тримають фронт у повномасштабній війні вже понад 4,5 року, і важливо не втрачати зв'язок між тими, хто на передовій, і тими, хто в тилу.

Світ, за його спостереженням, рухається до глибокої дестабілізації, і випробування, які Україна проходить роками, можуть стати актуальними для інших. Тому український досвід, рефлексії та пошуки внутрішніх опор він вважає цінними для світу — і ними можна ділитися, зокрема через театральне мистецтво.

На питання про тривалість війни на виснаження Мірешкін відповідає, що точної відповіді не дасть ні військовий, ні політик, ні аналітик. На його переконання, війна Росії проти України — назавжди, навіть якщо збройна фаза призупиниться. До цього розуміння треба адаптуватися й будувати нову реальність із урахуванням загрози.

Мірешкін народився в Костянтинівці, у дитинстві разом із батьками жив у Феодосії, а 2014 року закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Усвідомлення, що культура не може бути поза політикою, прийшло до нього вже у війську, під час навчального курсу, де переконливо показали, як Росія використовує мову, культуру й усі види мистецтва як зброю проти української ідентичності. Тих, хто цього не усвідомлює, він вважає також зброєю ворога.

24 лютого 2022 року він зустрів у Києві. Його принцип — сподіватися на краще, але готуватися до гіршого, тож родина мала зібрані речі й плани дій. Разом із дружиною та 4-річною донькою він виїхав на захід України, дорогою були затори через ворожі атаки, а російська ракета влучила у військову частину поблизу, коли вони намагалися заправитися. Вивізши родину, Мірешкін повернувся до Києва, волонтерив, займався евакуацією людей і тварин. Восени 2022 року, коли «Азов» почав відновлюватися після першого великого обміну полоненими, він пішов до рекрутингового центру. Співбесіду проводив Михайло Жарков.

Служба складалася з багатьох ролей: солдат у піхоті, медик взводу, чимало евакуацій на Запорізькому напрямку та в районі Серебрянського лісу, командир у штурмовій групі, робота з БПЛА, повернення до командування піхотним взводом. Влітку минулого року він зазнав важкої травми — зламав хребет, з правого боку «посипалися» ребра. Кілька місяців лікувався, а восени був призначений на посаду в пресслужбі бригади.

Мірешкін став одним із п'яти героїв документальної стрічки «Головний герой» режисера Мирона Латика. У фільмі також знялися старший солдат 412-ї бригади «Немезіс» Олег «Дієз» Іваниця, сержант 3-ї ОШБ Володимир «Вест» Канівець, капітан бригади «Рубіж», батальйону «Свобода», Володимир «Артист» Ращук та головний сержант 5-ї окремої штурмової Київської бригади Олег «Заєць» Щербина. За словами Мірешкіна, глядачі називають цю стрічку найсвітлішим фільмом про війну. Її силу творять рефлексії захисників, які до 2022 року були митцями, та їхні внутрішні трансформації.

Він також долучився до проєкту Малого театру «Казки по телефону», який став одним із переможців грантової ініціативи «Тисячовесна». Малий театр та актор Степан Єраносян, за його словами, постійно допомагали закривати збори під час служби. Тема проєкту важлива для нього особисто: його доньці нині вісім років, і особливо на Донбасі він майже не мав можливості спілкуватися з нею. Формат спілкування з дітьми на відстані через класичний твір і прожитий досвід йому відгукнувся. Він планує долучатися щонайменше як консультант.

Найдієвішою пам'яттю про загиблих захисників, серед яких чимало людей творчих професій, Мірешкін вважає дію. «Якщо ми втримаємося, жертви не будуть даремними — це моє особисте сприйняття», — каже він.