Дитина прийшла з занять танцювального ансамблю і розповіла про розмову у роздягальні після репетиції. Розмовляли дві подруги з різних шкіл:
- А це правда, що ваша школа найбагатша у місті?
- З чого ти взяла?
- Ваш директор цього літа їздив у Венецію, а ще одна вчителька відпочивала у Іспанії…
Для багатьох батьків школярів такі балачки не є новиною, так само, як завдання класних керівників на батьківських зборах збирати гроші. На останніх зборах класний керівник повідомила суми «внесків»: «на клас» - 150 гривень, «на святкування Дня вчителя» - 100 гривень, «на школу» - 150 гривень. Називані суми викликають гострі емоційні реакції батьків, але майже ніхто з них не наважується протестувати, бо «дитині ще треба школу закінчувати». Якщо помножити суму одного «внеску» у 400 гривень на 1700 учнів у школі, то виходить 680 тисяч гривень. Й такі внески збираються не один раз на рік. Все це, з одного боку, прикривається розмовами, що це благодійні внески батьків, що кошти контролюються батьківськими комітетами і жодна копійка не витрачається «наліво». З іншого боку, ми чули погрози прем’єра Азарова, міністру Табачнику, що той поплатиться, якщо школи будуть не готові до навчального року. Потім на засіданні Кабінету Міністрів пролунали запевнення, що усі школи підготовані до нормального навчання. Залишимо ці заяви на совісті тих, хто їх зробив.
Право на безоплатну освіту гарантується Конституцією України. Процитуємо дослівно те, що стосується середньої освіти.
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0)
Нагадаємо, що питання поборів з батьків вже спричинило звернення групи народних депутатів до Конституційного Суду України і по цьому конституційному поданню суд прийняв рішення, де зокрема було постановлено:
…Конституційний Суд України дійшов висновку, що "безоплатність" зазначених у положеннях частини третьої статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ) рівнів освіти у державних і комунальних навчальних закладах слід розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту в межах тих видів освіти, безоплатність яких визначена у цих положеннях. Забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності.
Безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів цих форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань згідно з визначеними законами та іншими правовими актами нормативами їх фінансового і матеріально-технічного забезпечення, що, однак, не виключає можливості фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту. ( http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v005p710-04 )
Відомо, що діяльність загальноосвітніх шкіл фінансується з місцевих бюджетів. Свідчення того, що практика поборів з батьків є звичною, знаходимо в публікації у «Віснику Кременчука» за 23.06.2011 : «Наталя Мамон, директор школи №10, погоджується з тим, що варіантів для пошуку позабюджетного фінансування небагато: «По-перше, це кошти у натуральному вигляді, тобто батьки чи спонсори самі купують оргтехніку, меблі та інше з переліку речей, необхідних школі. Звичайно, все це обов’язково погоджується з батьківським комітетом, складається відповідний протокол зборів комітету. По-друге, це перерахування коштів на шкільний рахунок, гроші з якого також ідуть на закупівлю необхідних речей. Одним з важливих для нашої школи питань є придбання посудомийної машини та встановлення у коридорі нових вікон, оскільки старим вже не один десяток років. Дякуючи спонсорській та батьківській допомозі, у багатьох класах вже стоять металопластикові вікна, придбано парти та стільці-трансформатори , що регулюються по зросту учнів та багато іншого.
Директор школи №30 Ольга Шиян стверджує: «Держава фактично фінансує школи на 90 відсотків. Якщо ви бажаєте розвитку школі, де ви працюєте або де навчається ваша дитина, ви маєте для цього збирати гроші».
Саме Ольга Шиян від Полтавської області входила до Ради директорів шкіл при Кабінеті міністрів України, де вона мала можливість доносити голоси директорів і кременчуцьких шкіл. Втім, за її словами, в державі всі розуміють, що скорочувати мережу шкіл необхідно, але цей крок є непопулярним, викликає шквал критики, і тому на нього не йдуть.
Втім, варто наостанок зупинитись ще й на такому. Зарплата директора школи чистими виходить близько 2500-2600 гривень, а оплата праці вчителів – близько 1100-1500 гривень чистими з усіма надбавками і преміями.» (http://vestnik.in.ua/news/osvita/156-chi-realno-bez-vneskv.html )
Відтак, якщо після звіту міністра Табачника школи збирають кошти на ремонти, виходить, що хтось бреше: або міністр, який доповів, що усі школи відремонтовані, або школи, дійсно відремонтовані, але кошти збираються на якісь інші цілі, можливо, на поїздки до Венеції чи інших «солодких» місць.
Україна витрачає на освіту не більше 3% ВВП, відтак обсяг фінансування системи середньої освіти може оцінюватись сумою у 32-33 млрд. грн. Нескладні розрахунки, виходячи з того, що школи фінансуються на 90%, показують, що, в разі оплати не профінансованого за рахунок батьків, сім’я за кожного з 4,3 млн. українських школярів, має викласти близько 700-800 гривень на рік, а обсяг цих, по суті, тіньових коштів вимірюється мільярдами гривень на рік (приблизно два річних бюджети Вінницької області). Очевидно, що існує нерівномірність розподілу цих внесків між селами і містечками та містами-мільйонниками, але, в будь-якому разі, ці «доплати» складають відчутну частку сімейного бюджету. А якщо школярів у сім’ї двоє? А троє?
Я за те, щоби за чесно зароблену власну зарплату не тільки директор школи, а й пересічний вчитель міг під час відпустки поїхати у Венецію, відвідати світові музеї, брати участь у міжнародних програмах підвищення кваліфікації.
Нині наша держава у складному становищі, живе за Конституцією, що повернулася у досить дивний спосіб, проте ніхто не забороняє владі чесно звернутися до батьків школярів і пояснити, що виконати конституційні гарантії влада не може через брак коштів. Відтак, влада просить позичку у громадян і встановлює прозорий механізм обліку коштів, внесених громадянами і жорсткий громадський контроль за їх використанням.
Думаю, кожен з тих, хто вважає себе націоналістом, націонал-демократом може піти до школи за місцем проживанням і перевірити, чи правдиво прозвітував міністр Табачник про готовність усіх шкіл в Україні до навчання. Якщо виявиться, що то не правда, можна задокументувати, що саме не відповідає переможним реляціям за допомогою фотоапарата, відеокамери, врешті, мобільного телефону. Очевидно, що ОУН є зацікавленою стороною і на сторінках своїх видань може опублікувати ці документи.
Кожен, кому болить доля України, може написати інформаційний запит у міську чи селищну раду і згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» отримати офіційну відповідь про те, наскільки повно до потреби фінансується діяльність усіх шкіл у місті чи окремої школи.
Кожен може через свої джерела інформації з’ясувати, чи спосіб життя директорів і інших керівників шкіл відповідає рівню їх офіційних доходів.
Це може стати конкретною справою.
Юрій ЛЕВИКІН
|
|
Проконтролюймо?
