У підземеллі франківської Ратуші зазвучав «Гамлет»
Старовинні мури, які ще донедавна знали лише кроки екскурсантів, тепер приймають театральну сцену. У підземеллі Ратуші Івано-Франківська відбулася перша вистава — неоопера HAMLET Франківського драмтеатру.
Історія цього простору — окрема розповідь. Директорка КП «Центр розвитку міста та рекреації» Руслана Василюк пригадує, що ще кілька років тому підземелля годі було уявити як театральний майданчик: воно тривалий час фактично не використовувалося і потребувало серйозного впорядкування. Спершу, три роки тому, його відкрили для відвідувачів і почали проводити екскурсії. Згодом узялися за реконструкцію: наповнили приміщення обладнанням, зробили сценічний настил, встановили звукову та світлову техніку.
Масштаб змін увиразнює директор Департаменту інвестиційної політики Ігор Попадюк, який ставить цей проєкт в один ряд із Палацом Потоцьких — там уже реалізували кілька ініціатив, зокрема інтерактивний музей «Місто і зброя», реконструкцію першого поверху корпусу «А», а також роботи на Вовчинецьких горах.
Показ неоопери HAMLET 9 вересня став першою театральною подією в оновленому просторі. Для актора Олексія Гнатковського, який грає Гамлета, ця сцена має особливе значення: «У Франківська є три серця: Палац Потоцьких, Ратуша і Бастіон. І вони б'ються в унісон. І для кожного франківця підземелля Ратуші — це святая святых. І я дуже щасливий, що нарешті ми тут граємо „Гамлета“. Це доказ всьому світу, що хоч Україна кровоточить у війні, ми продовжуємо стояти, ми живемо».
Його партнерка по сцені Ірина Онищук, яка втілює образ Офелії, зізнається, що емоції переповнюють: «Тут така цікава атмосфера, дійсно відчувається історія. Тому що це старовинне, історичне наше місто. І грати в підземеллі Ратуші Шекспіра, як то кажуть, сам Бог приказав. Тут дуже цікаво. Інтер'єр, ці колони, ці різні експозиції, ці стіни. Вони дуже доповнюють характер нашої п'єси».
Відтак підземелля Ратуші стало дев'ятим майданчиком Франківського драмтеатру. Перед показом художній керівник і директор театру Ростислав Держипільський та Руслана Василюк підписали меморандум про співпрацю, офіційно запевнивши шанувальників мистецтва, що «далі буде…».
У час, коли кожен культурний жест має подвійну вагу, гра Шекспіра під землею старовинного міста звучить не лише як мистецька подія, а і як спосіб сказати: життя триває, і воно вперто шукає собі сцену — навіть під товщею каменю.
