«Тисячовесна»: мільярдний бал, що чекає на північ

Коли держава виводить на сцену програму з бюджетом у чотири мільярди гривень, а натомість профільне Держкіно на 2027 рік отримує лише 128 мільйонів, виникає відчуття, що культурна політика вирішила влаштувати бал, поки не згасло світло. Саме таку картину описує Петро Катеринич у своєму аналізі президентської ініціативи «Тисячовесна».

Ініціатива, що охоплює сім напрямів — від фільмів і серіалів до цифрового контенту, — справді вражає розмахом. П’ять днів публічних пітчингів, письмові коментарі до заявок, фінал в Івано-Франківську, понад 20% дебютантів серед учасників. Це вже не та закрита практика, до якої звикла індустрія за попередні роки. Але чи достатньо цього, щоб назвати програму системою?

Катеринич звертає увагу на інституційну суперечність. Держкіно, яке за законом є спеціально уповноваженим органом у сфері кінематографії, з його багаторічним досвідом пітчингів і окремими секціями для дебютантів, опинилося на узбіччі нового масштабного механізму. І це при тому, що і Рада з державної підтримки кінематографії, і Громадська рада при Держкіно публічно застерігали: «Тисячовесна» не повинна підміняти систему державної підтримки кіно, визначену законом.

Заступниця голови Офісу президента Олена Ковальська запевняє: програму планували як довгострокову, із власним юридичним статусом та синхронізацією з іншими законами. Водночас нинішні конкурси спираються на постанову уряду від 25 березня 2026 року №404 та профільні положення. Тобто новий механізм працює паралельно зі старими інституціями, які мають законні повноваження, але не мають ресурсів.

На тлі європейських моделей українська ініціатива виглядає як інверсія. Польський інститут кіномистецтва (PISF) фінансується з постійного галузевого джерела: 1,5% доходів кінотеатрів, дистриб’юторів, телеканалів та операторів VOD спрямовуються на інститут, а вже звідти розподіляються через операційні програми та конкурсні сесії. Французький CNC будує систему галузевих відрахувань із 1948 року — спершу з кіноквитків, потім долучили телебачення, відео та платформи. Це не одноразові ін’єкції, а сталі механізми, що дозволяють індустрії планувати на роки вперед.

«Українська модель наразі інша: велика бюджетна ін’єкція через новий механізм, який іще шукає сталі правила. Це дає швидкість і розмах — і водночас загострює питання передбачуваності, без якої індустрія не може планувати далі, ніж на один сезон», — зазначає Катеринич.

Справжній фінал «Тисячовесни» настане, коли рішення про переможців стануть договорами, авансами, щоквартальними звітами та продуктами, які побачить глядач. А перед «Тисячовесною 2.0» держава має відповісти на питання: чи розведуть дебюти, авторське та комерційне кіно в окремі секції? Чи заборонять експертам бути конкурсантами? Чи посилять вимоги до дистрибуції? Чи інтегрують програму в профільне законодавство?

«Для будь-якого мільярдного балу зрештою настає північ — момент, коли стає видно, що було справжнім результатом, а що — лише ефектною декорацією. Якщо держава не дасть відповідей на ці запитання, наступної весни ми знову слухатимемо казки. Тільки дорожчі», — підсумовує аналітик.