Повернення забутих: 5 українських слів, які витісняла радянська влада

Українська мова пережила чимало випробувань, і одне з найбільш руйнівних — системне витіснення питомої лексики за радянських часів. Тоді боротьба з національною культурою велася не лише через заборони книжок чи переслідування письменників, а й через повільне, але послідовне зближення мовних норм із російськими. Багато слів оголошували «діалектними», «застарілими» або просто небажаними. Проте час іде, і ці слова повертаються — часто з новим життям у сучасних текстах.

Візьмімо, скажімо, слово «чудний». Його первісне значення — «дивовижний», «прекрасний» — побутувало в українській мові ще в давніх текстах. Після русифікації за ним закріпилося лише значення «дивакуватий» або «смішний», а питомий сенс майже зник. Мовознавці нині закликають не цуратися цього слова й повертати йому його справжнє обличчя.

Інший приклад — «летовище». До приходу радянської влади це слово повсюдно вживали на позначення місця, де злітають і приземляються літаки. Після Другої світової війни офіційною нормою стала калька «аеропорт», а «летовище» зникло з документів. Сьогодні цей милозвучний відповідник повертається в медіа та літературу.

Схожа історія зі «світлиною». У XIX столітті це слово було звичним, але радянська норма наполегливо рекомендувала «фотографію». Попри це, «світлина» не зникла — нині вона є повністю нормативною і часто з’являється в українських виданнях.

Не менш показова доля слова «мапа». Офіційною нормою десятиліттями вважалася «карта», тоді як «мапа» майже не потрапляла до підручників. Але саме «мапа» має глибоку традицію в українській мові. Тепер обидва слова є нормативними, однак «мапа» дедалі частіше з’являється в туристичних путівниках і цифрових сервісах.

І, звісно, «філіжанка» — традиційна назва невеликої чашки для кави чи чаю, яка особливо поширена на заході України. Радянські словники нерідко називали її регіоналізмом і радили замінювати «чашкою». Сьогодні «філіжанка» повністю відповідає нормам сучасної літературної мови.

За цими п’ятьма словами стоїть більша історія. Після 1930-х років мовна політика СРСР була спрямована на максимальне зближення української мови з російською: питомі лексеми вилучали зі словників, у підручниках не друкували, а частину оголошували «небажаними». Унаслідок цього цілі покоління українців навіть не здогадувалися про існування цих слів. Їхнє повернення — це не лише мовний процес, а й відновлення культурної пам’яті, яка попри все виявилася живучою.