Зіна Ґеник-Березовська: міст між Україною та Чехією

Постать, що втілює єдність двох культур, рідко трапляється так переконливо, як у випадку Зіни Ґеник-Березовської. Народжена поблизу Праги в родині українських емігрантів, вона присвятила життя тому, щоб українське слово звучало чеською мовою, а чеська культура була ближчою українському читачеві. Есей про неї написала Михайлина Коцюбинська — подруга дослідниці, і цей текст увійшов до збірки «Вітраж пам'яти», упорядкованої Євгенієм Стасіневичем.

Зіна Ґеник-Березовська була не просто свідком, а активною учасницею українського шістдесятницького ренесансу. Іван Світличний ніжно називав її «золотою бджілкою». Вона підтримувала тісні творчі контакти з Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Євгеном Сверстюком, Григорієм Кочуром. Протягом 1960-х років щороку приїздила до Києва, щоб на два тижні поринути в культурне життя столиці. А коли в Україні почалися утиски, а в Чехословаччині, навпаки, повіяло свободою, робила все можливе, аби дати голос тим, хто вже не міг пробитися до друку.

Одного разу на кордоні її затримали, обшукали й вилучили чимало матеріалів, зокрема інтерв'ю з Іваном Світличним для журналу «Дукля» про стан молодої української поезії. Це спричинило неприємні розмови з «мистецтвознавцями в цивільному» у Празі. А 1968-го, за місяць після того, як радянські танки задушили Празьку весну, Зіна разом зі своїм колегою-мовознавцем Андрієм Куримським несподівано з'явилася в Києві. У невеличкій кімнаті Михайлини Коцюбинської зібралися подружжя Світличних, Дзюба, Сверстюк, Стус — вони слухали розповіді про опір насильству, адже, за словами Коцюбинської, «гусениці тих танків пройшли й по наших серцях». Після хвилі арештів 1972 року шлях в Україну для дослідниці було перекрито.

Науковий доробок Ґеник-Березовської охоплює три періоди української літератури: бароко, XIX століття та радянську літературу. Вона працювала здебільшого порівняльним методом, звертаючи увагу на європейський контекст. Особливо цінними є її розвідки про українське бароко — тема, яка не була популярною, коли дослідниця починала нею займатися. Її доповідь «Українське літературне бароко в межах своєї епохи та стилю» для IX з'їзду славістів у Києві 1983 року показує національну специфіку цього явища та його вплив на сучасну поетику.

Окреме місце в її творчості посідає постать Григорія Сковороди. Дослідницю вабила його філософія, здатність поєднувати містичну піднесеність з ідеєю практичного розвитку природних здібностей людини. Вона розглядала Сковороду не як біографічну особу, а як образ, що сприймався по-різному в різні епохи. Після смерті дослідниці вийшла її праця «Духовний і поетичний заповіт Григорія Сковороди», де філософ постає в історичному контексті — від античності до християнських містиків і Коменського.

Тема «Франко і чеська література» стала основою дисертації Ґеник-Березовської. У статті «Під знаком Івана Франка» вона розповідає, як чеські друзі — Полівка, Главачек, Ербен, Махар — підтримали Франка, коли польська громадськість засудила його за статтю про Міцкевича. Сучасно звучать сьогодні роздуми Ярослава Махара про патріотизм як проблему, дискредитовану поверховістю та ницістю. Для Ґеник-Березовської ж патріотизм був не гаслом, а критичним самоусвідомленням і спонукою до реального чину.

Зіна Ґеник-Березовська була живим уособленням українсько-чеських зв'язків — і походженням, і науковими інтересами, і громадянською позицією. Її праці, зібрані докупи й подані українською мовою, мають самостійне значення для літературознавства і залишаються співзвучними сучасному рівню науки про літературу.