Однією з головних проблем в Україні є брак при владі достойної еліти. Але ж відповідальність за стан справ у країні, за рівень культури народу несе уся еліта. Для прикладу візьмімо низький рівень екологічної культури, що визначає якість нашого життя. Про українську еліту і пріоритети держави, проблеми освіти і екології, науки і суспільства ми розмовляли з академіком НАНУ, почесним директором Інституту ботаніки ім.Холодного НАН України, Костянтином Ситником.
- Костянтине Меркурійовичу, на Вашу думку, чи за нинішній стан країни несе відповідальність лише політична її еліта, чи також еліти наукова, мистецька, інші? Як взагалі Ви оцінюєте українську еліту і коли прогнозуєте появу такої, за яку українцям не буде соромно?
- Я вважаю, що така еліта в Україні вже є і вона була й раніше. Все-таки у нас була справді наша, українська шляхта. В нас була шляхетна інтелігенція. Це, скажімо, такі сім'ї, як Косачі, Рильські. Погляньте, Володимир Вернадський під час Громадянської війни створив у Полтаві гурток, де люди збиралися і обговорювали питання суто наукові - екологічні, філософські, культурологічні. Тому і сьогодні у Вас обов'язково знайдеться хоча б один приклад справді шляхетних людей, інтелігентів, яких з повним правом можна назвати елітою.
Скажімо, ось я, працюючи в Академії Наук вже майже 60 років, бачу дуже багато справжньої еліти. Це академіки Усиков, Беліцер, Білецький, Рильський, Тичина, Бажан, Анатичук, Комісаренко, звичайно ж Патони - Євген Оскарович і Борис Євгенович, інші.
Справа в тому, що, незважаючи не те, що наша нація є досить освіченою, вцілому вона - політично незріла. Адже влада, яка знаючи, що у нас є еліта, повинна рахуватися з цією елітою, спиратися на неї, шукати її і віднаходити, не робить цього.
В чому найбільша біда сучасної влади на мій погляд? По-перше, у нас немає кадрової політики. І тому Ви бачите, кого призначають міністрами, кого лідери партій ставлять у списки майбутніх народних депутатів... Це також еліта, до якої треба віднести усіх наших політичних діячів. На кого вони спираються? Чому ж вони не беруть справді елітних людей у Верховну Раду?
Другий величезний недолік - це відсутність пріоритетів. У нас всі наші політики і державні діячі хапаються відразу за все. А має бути перш за все пріоритет. Для вирішення одних питань є прем'єр-міністр, для інших - віце-прем'єр, конкретні міністри і так далі.
Що таке пріоритет? Наприклад, президент має розуміти, що є два пріоритети в українському суспільстві, принаймні повинно бути. І весь час це підкреслювати і робити все, аби ці пріоритетні питання вирішувались якомога швидше і якісніше. На мій погляд, це наука і агарний сектор.
Якщо в Україні буде благополуччя в науковому секторі і в аграрному секторі, то країна може спокійно жити. Чому? Тому що науковий сектор обумовлює і забезпечує нормальний розвиток будь-якої галузі. Якщо в нас хороша фізична наука, математична наука, механіка, то в нас - хороше машинобудування, авіабудування, кораблебудування. Якщо в нас хороша хімія, то можемо мати хорошу хімічну промисловість. Якщо в нас справді хороша біологія, то в нас усе гаразд з сільським господарством, здоров'ям людей і з охороною природи. Біологія забезпечує ці три сектори.
А та ж політологія: у нас же неграмотні політики! Якщо це справжня наука, якщо це аналіз явищ і подій, наука, яка створює певні вимоги до політика, формує етичну, моральну сторону політичної діяльності, то її треба навчатися. Я б взагалі пропонував починати діяльність будь-якої Верховної Ради з прочитання хоча б п'яти - десяти лекцій з політології. Можливо, навіть треба підготувати брошуру і роздати народним обранцям. Вчити їх треба.
- В кращому випадку вони наймають політтехнологів, які нібито вчилися. Але й їх вони рідко слухають.
- Справа в тому, що перед політтехнологами треба теж вміти поставити завдання. Треба мати елементарну політичну грамотність. А якщо її немає, то політик не може ставити завдання своїм помічникам. А якщо й помічники такі ж слабенькі? Вони йдуть працювати за гроші, але якщо в нього у самого недостатня підготовка?
Отже, політичну сферу має складати еліта.
Далі, чого особливо не вистачає в нашій країні, це - законослухняності і контролю за виконанням закону. І це стосується не тільки прокуратури й інших правоохоронних органів. Кожен великий і маленький начальник повинен організувати контроль за виконанням державних рішень і власних розпоряджень.
- Має бути грамотний менеджмент...
- Так, але всьому цьому потрібно вчитись. Тому, в нас уже є еліта, просто треба прислухатися до неї і спиратись на неї. Кожен міністр на другий день після призначення повинен зустрітися з найкращими вченими цієї галузі і порадитися з ними. Адже в нас шість(!) Академій наук. Отже, я у Вас питаю, при наявності шести академій, 200-300 наукових інститутів, більше 200 університетів (найбільше в Європі!), як можна говорити про відсутність еліти?
Але якщо владі в державі не потрібні вчені, вона до них не звертається, немає запиту на науку (навіть коли Академія наук пише листи в Кабінет Міністрів, то рідко отримує відповідь), то при такому ставленні до еліти як можна очікувати від влади шляхетності? При владі мають бути кращі сини і доньки нашого народу. Вибачте за пафос, але це справді повинно бути так. На жаль, нашим керівникам часом бракує навіть загальної культури, я вже не кажу про начитаність, постійну самоосвіту, знання іноземних мов... Це ж не нормально! Відповідно, планка вимогливості опускається і в їхніх підлеглих, і так далі.
- Ось Ви згадали про пріоритет аграрної галузі...
- Я вважаю, що якщо в нас буде на столі, а ми ще й можемо продавати сільськогосподарську продукцію в інші країни, при чому, екологічно чисту продукцію, то це наша перевага, яку слід розвивати. Але для аграрної сфери потрібно мати не тільки аграрну науку. Потрібна хімічна наука і виробництва добрив, галузь машинобудування має забезпечити добрі українські комбайни і трактори. Ми ж змогли зробити найкращі ракети, найкращі літаки і танки. Чому ж ми не можемо мати звичайного найкращого трактора, а змушені купувати техніку за кордоном? Це треба запитати у наших конструкторів і вони зроблять, адже ще й не таке робили.
- Хочу задати Вам запитання, пов'язане з нинішньою фінансово-економічною кризою. Таке враження, що люди не бажають розуміти суті цієї кризи й не бажають змінювати свій спосіб життя. Хоча криза й підпихає нас до змін. Я маю на увазі базування економічного зростання на стимулюванні споживацьких настроїв. Замість схаменутися і зменшити споживання, берегти природу і ресурси, більшість просто чекає, коли ж знову можна буде брати кредити, а підприємці очікують на чергове зростання попиту, аби відновити і далі нарощувати виробництво. Чи не вважаєте Ви що людству пора йти іншим шляхом? Адже економічне зростання можуть дати наукоємні виробництва, які займаються, скажімо тим же енергозбереженням, освоєнням космосу, світового океану?
- Це скоріше не економічне питання, а моральне. Ми створили в суспільстві споживацьке світосприйняття, коли люди вважають шанованими тих людей, які мають мерседес, витончений одяг, дачу, при чому - кращі, ніж у інших. Відсутність закоханості в природу, в людей, у мистецтво, книгу, фізкультуру - проблема споживацької моралі і браку відповідної освіти. Це знову ж, вказує на необхідність державного пріоритету науки і освіти. Міністерство науки і освіти має організувати роботу з вчителями, постійно допомагати їм піднімати свій рівень. Працювати над тим, аби школа стала іншою, взявши краще з того, що було в радянській школі.
Ще одна важлива проблема нашої країни - слабка увага до питань екології.
- Власне, я саме хотів у Вас запитати про зв'язок екології з аграрним сектором. І, якщо нині вплив економічної кризи позитивно відбився на екологічній ситуації в Україні, то слід очікувати, що криза незабаром мине. Як би Ви оцінили стан України на екологічній шкалі серед інших країн світу?
- Країна, де дуже хибує загальна культура, не може мати високої екологічної культури. Навіть відсутність побутової культури - спочатку в дитини, а потім у дорослої людини - заважає цій людині стати екологічно свідомою. Якщо б ми в Києві сьогодні ввели різні баки для різного сміття і відходів, то Ви собі уявляєте, як наше населення скористалося б цим нововведенням?
Екологічне мислення і відповідна поведінка людини в значній мірі спирається на загальнокультурний стан суспільства. Екологія - найважливіша галузь, це визнано світом. Це - якість життя. Але наше керівництво не може збагнути простої речі. Оскільки забруднення в довкілля вносять усі виробництва і галузі народного господарства, то за питання екології, як питання міжгалузеве, має відповідати міністр, він же - віце-прем'єр. Тоді він може викликати будь-якого міністра і вказати йому на недоліки чи недоробки в його галузі.
- На жаль, у нас екологічними проблемами все більше займається Міністерство надзвичайних ситуацій. Аварії на виробництвах, транспорті...
- Безперечно. Саме тому необхідна координуюча і керівна роль віце-прем'єра - міністра екології. Менеджмент, наука управління в нас настільки слабка, що в результаті немає організованості, дисципліни, порядку. Все це - турбота уряду і Президента.
- Як не прикро, хоч в нас і є хороші фізики, хіміки, біологи, але багато з них виїжджають за кордон, бо в умовах України займатися справжньою наукою не завжди можливо. Хочу запитати у Вас про Інститут ботаніки Академії наук України, який Ви очолюєте вже багато років. Які його найбільші здобутки і проблеми Ви бачите сьогодні?
- Ботанічні науки, так само, як і зоологія, гідробіологія, не можуть не розвиватися в будь-якій ситуації. Чому? Тому що в ботаніку, в зоологію йдуть одержимі люди, захоплені предметом своєї науки. Як правило, це захоплення у них починалося ще в дитинстві - в гуртках і на станціях натуралістів і т.д. Це люди настільки віддані своїй науці, що, якщо навіть їм навіть не платитимуть зарплату, вони все рівно працюватимуть. Наука, так само, як література і мистецтво, це перш за все - глибока закоханість у свій предмет. Навіть позбавивши вченого умов для роботи, він шукатиме можливостей працювати.
Тому я не можу нічого поганого сказати про наш інститут. Кожен завідуючий відділом - це особистість. Усі вони - члени-кореспонденти Академії наук, або професори. Ботанічна наука в нашому інституті - це наука про видовий склад рослинного світу, про типи рослинності: степи, ліси, болота, луки. І цим займаються люди, які щороку виїжджають в експедиції, по декілька експедицій - в гори, в степи, болота, без яких вони не можуть жити. Я згадую двох жінок - професор Брадіс і професор Бачуріна. Дві худорляві жінки, які їздили вивчати болота України. Які ж вони були відважні, одержимі цими дослідженнями!
Безперечно, для сьогоднішніх досліджень, аби бути на висоті сучасної науки вже не досить використовувати лише очі і мікроскоп. Для вивчення ДНК окремих видів чи популяцій цих видів потрібно мати відповідні прилади. Якщо ж цих приладів немає (а вони коштують іноді до мільйона гривень), то через неналежну оснащеність ми вже сьогодні відстаємо від ботанічної науки світу, тому що ми практично майже не вивчаємо види на рівні ДНК.
Безперечно, нині для роботи біохіміків, цитологів, генетиків потрібне дуже дороге обладнання. Сьогодні необхідно вивчати генетично модифіковані рослини, так звані трансгенні рослини, яким надано нові риси, що можуть бути шкідливими для людського організму. В більшості випадків вони не шкідливі, але якщо є хоча б один факт, що свідчить, наприклад, про те, що цей трансгенний вид може викликати алергію чи інші захворювання, то це варто знати - чи ці ГМО присутні в цьому продукті, чи не присутні. Для цього, знову ж таки, треба мати хорошу сучасну лабораторію. Адже, живучи у вільній демократичній країні, кожна людина має право вибору купувати продукти з ГМО чи без них. Тому потрібно обов'язково вказувати цю інформацію на етикетках і держава має це забезпечити. При чому, не тільки інформацію про наявність, але й про кількість ГМО.
- А з точки зору ботанічної науки, чи вдасться при неконтрольованому поширенні генетично модифікованих організмів зберегти на Землі чистоту видів?
- Це одна з основних проблем. Створення ГМО має екологічне значення, тому що починається природне запилення, привнесення генів через звичайне схрещування. У зв'язку з цим, нам потрібно вести перепідготовку агрономів. Сьогодні і українські ботаніки, й генетики достатньо грамотні для того, щоб перевчити всю націю і підготувати її до сприйняття таких нововведень. Потрібно піднімати рівень селекції і генетики в Україні. А варто зазначити, що найкращі генетики в СРСР були саме в Україні, і вона може пишатися своїми біологами і генетиками.
Єдиний біль в тому, що керівництво держави якщо навіть інколи згадує про науку, навіть інколи видаються укази, спрямовані на допомогу науці, але це все - поодинокі випадки. Якоїсь системної уваги держави до розвитку науки - немає.
- Це, передусім, проблема недостатнього фінансування?
- Звичайно, не можна розвивати фундаментальну науку за мізерні гроші. Фундаментальні дослідження потребують великих бюджетних коштів. Натомість, прикладна наука кошти від держави повинна одержувати дуже рідко. Хіба що держава зацікавлена у вирішенні якоїсь прикладної проблеми, то вона може допомогти бюджетними коштами прикладному інститутові. Але, як правило, більшість програм, над якими працюють прикладні, галузеві інститути, мають вестися за власний рахунок. Вони повинні розробляти такі технології, такі інновації, які негайно підуть у промисловість, а промисловість, будучи зацікавленою в інноваціях, повинна вкладати достатні кошти в прикладну науку.
З бюджету ж повинна фінансуватися тільки фундаментальна наука, але фінансуватися достойно. Тому що фундаментальна наука, як і, скажімо, оперна музика, - це показник загальної культури, свідомості суспільства. Вона має забезпечувати віддалені потреби суспільства, створювати сьогодні фундамент на завтра і післязавтра. Вона ж є фундаментом і для прикладної науки.
Розмовляв Богдан Олексюк
