Українське Слово

Нині виявила, що у світі досі існують такі поняття (без лапок), як «співчуття» та «порядність». Прошу дуже не плутати «поняття» і «понятія», до речі. Наявність перших гарантує відсутність других, а другі якраз можливі за тотального винищення або ж повної відсутності перших.

Згадаймо ситуацію, до якої була прикута чимала увага 27 лютого. Зала Печерського районного суду м. Києва. Виголошення вироку екс-міністрові внутрішніх справ, польовому командирові Майдану — Юрієві Луценку. Тоді ще підсудний Луценко тримав у руках книгу відомого польського громадського діяча, дисидента, публіциста Адама Міхніка. Знімка потрапила Міхніку до рук — і він написав листа підтримки Луценкові!

Більшість людей, котрі абсолютно серйозно називають себе «українською елітою», знизають плечима — мовляв, а хто це такий, Міхнік? Справді, звідки цим людям знати імена Міхніка, Гедройця, багатьох інших інтелектуалів Польщі, інших європейських держав, які поклали життя для встановлення демократичного устрою у колишньому соціалістичному таборі. Власне, чи не три чверті «еліти» України робили і продовжують робити усе можливе, аби духовна спадщина або живі виступи цих інтелектуалів взагалі не стали відомими українцям, бо ж то вкрай небезпечно для тоталітарно налаштованої та явно не української державної машини України.

Ті, кому відоме (хоча би на рівні «щось чув» або «здається, дещо читав») ім’я Адама Міхніка, імовірно, поцікавиться, чого це така відома персона написала листа тому невдасі Луценку? Але справа не у «ваговій категорії» на терезах історії — справа у тому, що вчорашній (чи то позавчорашній) дисидент, арештант Адам Міхнік вирішив просто сказати кілька теплих слів на підтримку нового дисидента Юрія Луценка.

Справа у тім, що, перебуваючи поза Україною, але спостерігаючи за ситуацією у ній, поляк Міхнік одним з перших європейських публічних персон — коли розпочався суд над Юлією Тимошенко — пояснив журналістам: «Не у прізвищі обвинуваченого справа, а у принципах судочинства, за якими ця справа розглядається». Маю підозру, що Міхнік мав на увазі саме українську систему судочинства, де панує корупція та справи вирішуються відповідно до політичних розкладок — його самого понад тридцять років тому засуджували подібним чином.

Міхнік пройшов крізь арешти та тюрми. Як він пізніше написав, «я вивчив урок, як врятувати свободу у неволі» — і готовий тепер поділитися досвідом з «товаришем по нещастю». Адже те, що для Міхніка є певним «дежавю», для Юрія Луценка та його колег-опозиціонерів це є факт життя. І з цим доведеться жити усім, включно з пересічними аполітичними українцями, заполітизованими громадами та «елітою»!

Богдана Костюк

Читайте також: Міхнік у листі до Луценка: «Будь сильним!»