У Тернополі показали 60 робіт Альбіна Скоробогача до його 75-річчя

Шістдесят полотен, розкиданих у часі на сорок років, — так виглядає ювілейна виставка Альбіна Скоробогача в Тернопільській артгалереї. Митець каже, що представив тут лише половину свого доробку: чимало картин за ці роки розійшлося подарунками — друзям, знайомим.

Сам він не схильний триматися одного жанру. «Є художники, які творять в одному жанрі, а я не можу в одному жанрі. У мене є портрет, натюрморт. Який настрій в мене є, то й малюю. Їду в автобусі, побачив якийсь пейзаж — з пам'яті зроблю. Переважно тут зібрані пейзажі, бо я дуже люблю природу. Коли я пас корів, дивився як падає дощ, як він закінчується, як сонце з'являється, то і малюю», — розповідає Скоробогач.

За плечима в художника Бучацька художня школа, яку він закінчив у 1960-х, і робота художником на «Будіндустрії». До тернопільської галереї він колись приходив просто як глядач. «Коли працював в Тернополі, то сюди приходив дивитись на картини і завжди мріяв зробити свою виставку. І це вже четверта моя персональна виставка», — каже митець.

Нині Альбін Скоробогач живе й працює в рідному селі Босири, де й далі береться за пензля.

На відкриття завітав його двоюрідний брат Євген Пуцентело, архітектор. «Я архітектор і я дуже тонко відчуваю його творчість. Він дуже наполегливий, настільки активний в своїй роботі. Ці картини досить молоді, тут старих картин немає, за винятком деяких. Він дуже тонко передає матеріали: залізо, скло, папір, тканину. Мені подобається його картина "Зелені яблука на зеленій скатертині". Я завжди йому казав: "Чому ти на зеленому фоні зелене малюєш?", а він відповідав: "Бо я так хочу! Хочу побачити їх на зеленому фоні", — поділився він.

Живопис, народжений із пам'яті про дощ над пасовищем чи з настрою однієї днини, зрештою й тримає цю виставку: не хронологія, а впізнаваний погляд людини, для якої природа лишається головним співрозмовником.