«Справжньому лідеру не потрібна сцена»: Любомир Шимків про освіту для світу, якого ми не знаємо

Сцена, зал, тисячі очей — такою ще донедавна уявлялася картинка лідерства. Любомир Шимків, який одинадцять років працює з молоддю в Українській академії лідерства, нині описує це інакше: лідер — це той, хто діє навіть тоді, коли його ніхто не бачить. На IV форумі «Освіта ДивоСвіту», що відбудеться 4 жовтня в Pochayna Event Hall у Києві, він виступить із темою «Як готувати молодь до світу, якого ми не знаємо?».

За словами Шимківа, самої передачі знань чи набору професійних навичок уже недостатньо. Освіта має формувати особистість із власною системою цінностей, здатною брати на себе відповідальність, навчатися й перенавчатися. Розвиток штучного інтелекту лише загострює це питання, адже професій, затребуваних за п'ять-десять років, сьогодні можна навіть не передбачити. Тому на перший план виходить інше: хто ти є, які в тебе сильні сторони й таланти, яка діяльність приносить радість. Шимків називає це тією самою «сродною працею», про яку писав Григорій Сковорода.

Цьогорічна тема форуму — «Мистецтво бути» — порушує питання, чи не доводиться обирати між освітою «для людини» й освітою «для економіки». На думку спікера, такого вибору не існує: основою економіки будь-якої країни є людина, а навіть автоматизовані процеси хтось має вести. «Мистецтво бути» для нього — це про здатність самому брати відповідальність і швидко адаптуватися до змін, а не чекати, поки це зробить хтось інший. Війна робить час складним, але іншого в нас немає, тож проживати сьогодення варто максимально ефективно, водночас формуючи майбутнє для наступних поколінь.

Критерій справжнього лідерства, за Шимківим, доволі чіткий: різниця проявляється не в словах, а в поведінці, особливо коли аудиторії немає. Людина, готова брати відповідальність, діє навіть без глядачів — їй не потрібні ні сцена, ні визнання. Якщо ж людина передусім шукає помітності, це маркер того, що для неї важливіші статус і визнання, а не відповідальність.

В Українській академії лідерства лідером називають не того, хто керує іншими, а того, хто готовий відповідати за результат там, де міг би цього й не робити. Це може бути вчитель, військовий чи підприємець — відповідальність проявляється у своїй зоні впливу, від рівня президента до голови ОСББ. Друга складова — візія: лідер показує, куди рухається спільнота і яким може бути шлях. Коли люди бачать цю картину майбутнього, вони готові йти за тобою.

Молодь, за спостереженнями Шимківа, залишається в Україні не через абстрактний патріотизм, а через наявність реального сенсу і спільноти. Можливості за кордоном приваблюють комфортом і стабільністю — розвинені країни йшли до цього сотні років, тоді як українській державі лише 35 років, і ризиків тут значно більше. Натомість в Україні є можливість бути причетним до чогось більшого — до творення держави й нації.

Дивлячись на десять років уперед, спікер наголошує: половина сьогоднішніх професій зникне, натомість з'явиться вдвічі більше нових, тож учити конкретної професії немає сенсу. Важливіше — вміти вчитися й перенавчатися, розуміти свої цінності та основи, на яких приймаєш рішення, будувати міцні зв'язки, які підтримають за будь-яких обставин. Потрібні також ініціативні люди, які не чекають, а діють: бачать проблему і вирішують її. Емпатія й емоційний інтелект — це, на його думку, унікальна перевага, і освіті варто фокусуватися саме на ній.

За одинадцять років роботи уявлення Шимківа про лідерство змінилося, як і у світі загалом. Раніше лідер уявлявся як харизматична людина на сцені перед тисячами слухачів — картинка «успішного успіху». Тепер для нього лідер — той, хто бачить майбутнє, прокладає до нього дорогу і веде команду цим шляхом, вірить у добро, у кращий світ і у своїх людей, розвиває їх і підсилює. Лідерство — це вміння будувати мости й знаходити консенсус, а не спалювати їх. До цього додається смиренність і служіння: не позиція начальника, а людина, яка допомагає іншим розкривати таланти й ділитися тим, що має.

Говорячи про партнерства з бізнесом, Шимків зазначає: ставлення змінюється, хоча це ще крапля в морі. Важлива роль держави — показувати власним прикладом, зокрема фінансуванням, наскільки важлива освітня сфера, адже освіта — це ще й національна безпека. Бізнес має зрозуміти, що КСВ — не просто модне поняття. В Академії це реалізують через стипендійну програму: бізнес будь-якого розміру інвестує в конкретну молоду людину й продовжує взаємодію з нею після випуску. Результат такої інвестиції варто оцінювати на горизонті 10–20 років, не очікуючи, що випускник одразу стане міністром чи великим підприємцем. Академії вже 11 років, у неї близько 1500 випускників, які реалізують себе в різних сферах, і такі можливості потрібно масштабувати — це завдання не лише Академії, а й держави.

Форум «Освіта ДивоСвіту» Шимків називає одним із найсильніших майданчиків, де практики з освіти, бізнесу, держави та війська відкрито говорять про те, яку людину насправді готують і чому від цього залежить майбутнє країни. Тут обговорюють стратегічні речі на п'ять-десять років уперед, і водночас це привід поставити запитання собі: чи те саме я роблю на своєму місці, чи варто змінити підхід.

Цьогоріч на форумі виступатимуть понад 40 спікерів з освіти, бізнесу, державного сектору, культури та війська. Говоритимуть про те, як освіта може готувати людину до життя в умовах постійних змін — і, зрештою, про те, що означає бути, а не лише мати.