Крейда Могриці й граніт Хортиці: у Запоріжжі покажуть ленд-арт із прифронтових земель

Світлини, які зберігають те, чого вже немає на землі. Саме так можна описати виставку «МОГРИЦЯ • ХОРТИЦЯ: Діалог двох покордонь», що відкривається 18 вересня о 17:30 у «Центрі сучасного мистецтва» Запоріжжя. Кураторка — Тетяна Шатц. Експозиція працюватиме до 11 жовтня.

За задумом, це спроба вибудувати ментальний і фізичний міст між прикордонною Сумщиною та прифронтовим Запоріжжям, каже кураторка. Село Могриця лежить за п'ять кілометрів від кордону з Росією, а Хортиця — в місті, яке живе під обстрілами. Архівні кадри з обох подій зібрали в одному показі.

«Представлені тут фотографії — це єдині вцілілі "сліди на землі" від об'єктів, які давно зникли, розчинившись у природі. Але вони свідчать про головне: самоорганізація та спільна дія є нашою найсильнішою тактикою збереження людяності, стійкості та права бути собою. Коли ландшафт стає полем битви, мистецтво довкілля перетворюється на культурний опір. Земля, яку ми захищаємо, тримає нас своєю пам'яттю», — пояснює Тетяна Шатц.

Одна з двох ліній виставки — симпозіум «Простір покордоння», започаткований 1997 року мисткинею й кураторкою Ганною Гідорою та художником Валерієм Шкарупою. Він відбувався в Могриці поблизу Псла — серед лісів, пагорбів і крейдяних кар'єрів, що постали з піднятого льодовиком прадавнього океанічного дна. Двотижнева лабораторія збирала митців з усієї країни в наметовому містечку: вони творили просто неба, а задум не мав ані інституційного тиску, ані ринкових обмежень. Ішлося про екологічне злиття людини з прадавнім простором. У роботі використовували білу крейду, глину, чорнозем, пісок, воду, дерево й вогонь, а об'єкти зазвичай лишалися в ландшафті, розчиняючись під дією природної ерозії. Нині через повномасштабну війну оригінальна локація біля кордону закрита для відвідування, тож спільнота працює дистанційно й показує симпозіум у різних просторах.

Друга лінія — фестиваль «Ленд-арт “Хортиця”», який 2008 року заснував Юрій Бараннік; координаторка події — Наталія Лобач. Фестиваль розгортався на острові Хортиця та довкола нього протягом кількох весняних днів, а локації щороку мінялися і часто трималися в таємниці — щоб лишити місце для імпровізації. Серед них — Совутина балка, туристичний пляж, скеля Отара біля Аркового мосту, урочище Сагайдачного, острів Байда, Вирва та Великий Луг, де скелясті гранітні береги Дніпра сходяться з прадавніми порогами, степами й козацькими курганами. Мета — вивести мешканців індустріального міста з культурного вакууму; паралельно з кожною виставкою волонтери прибирали заповідні зони. Матеріалом для робіт ставали граніт, гілки, глина, лоза, часом у поєднанні із сучасними елементами на кшталт інсталяцій із QR-кодів. Більшість об'єктів були тимчасовими й демонтувалися після показів, але в урочищі Сагайдачного постав постійний музей каменю просто неба «Каменоломні». Після смерті Юрія Баранніка 2019 року фестиваль регулярно не проводять.

Показ у Запоріжжі зводить докупи архівні кадри двох мистецьких історій із прифронтових областей. Для мешканців обох регіонів це нагода ближче познайомитися з ленд-артом і побачити людей, які серед різних ландшафтів творили з того, що давала земля, — і саме так промовляли свій зв'язок із нею.