Понівечені автівки та «Точка неповернення»: у Дніпрі показали правду про евакуацію

Снаряд, що влучив в авто 20 березня 2026 року на Донеччині, залишив у салоні сліди крові, уламки та пляшку води на підлозі. Ця автівка стала частиною вуличної виставки на дніпровській набережній, де поруч — розбите скло, прострелені двері, уламки збитих дронів і десятки світлин, зроблених волонтерами «Проліски» під час евакуаційних рейдів.

Інсталяція базується на реальних свідченнях і матеріалах, які команда збирала просто в дорозі, під обстрілами. Вона показує не лише наслідки ворожих атак, а й щоденний героїзм людей, які рятують інших біля лінії фронту.

«Того дня ми евакуювали мирне населення з Олексієво-Дружківки. Тільки-но ми повернули з центральної вулиці, пролунав сильний вибух. Задимлення, вогонь. Жінка, яка сиділа на тому місці, де тепер пробоїна, загинула відразу, ще одна пасажирка отримала смертельне поранення, двоє інших поранені», — розповідає представник «Проліски» Євген Ткачов.

Втім, за трагедією стоїть і історія порятунку: тих, хто вижив, «Проліска» супроводжувала соціально. Керівник гуманітарної місії Євген Каплін пояснює, чому виставка з’явилась саме зараз і саме в Дніпрі: «Це всеукраїнський тур, він приурочений до Міжнародного дня гуманітарної допомоги. У Дніпрі виставка-інсталяція працюватиме до 27 серпня включно».

З 2014 року «Проліска» допомагає цивільним, які постраждали від агресії рф, а після повномасштабного вторгнення діяльність поширилась на 13 областей. «Загалом допомогу отримали приблизно 4 мільйони людей, з них понад 80 тисяч евакуйовано. І це не лише евакуаційний напрямок, торік близько 80 тисяч домогосподарств отримали від волонтерів будматеріали у перші години після обстрілів, а окремий соціальний транспорт возить мешканців сіл, де немає банків, аптек і магазинів до найближчих райцентрів», — додав Каплін.

Ціна цієї роботи — людські життя. Від початку вторгнення представників «Проліски» атакували 113 разів: під удари потрапляли евакуаційні автівки, соціальні автобуси. «В будівлю Офісу у Дніпрі влучила балістична ракета, а офіс у Павлограді, атакований шахедами, знищено повністю», — зазначає керівник «Проліски».

Серед світлин на набережній — стенди з фото атак у Харкові та Вільнянську, де команду, яка приїхала на місце влучання надавати допомогу, атакували вдруге. Працівниця, яка потрапила під повторний удар шахедів, отримала контузію.

Найважча історія — про Миколу Опельчака. 8 березня минулого року у Добропіллі він допомагав витягти бабусю з палаючої квартири після ракетного удару. «Коли вивів жінку на вулицю, по службах рятування вдарили вдруге. Опельчак втратив 4 літри крові, одну нирку, отримав 38 уламкових поранень легенів і майже тиждень провів у комі. Дніпровські лікарі його врятували. Загалом серед працівників і волонтерів місії постраждали близько 40 людей», — розповів Каплін.

Паралельно з виставкою у Дніпрі показали документальну стрічку «Точка неповернення» — 25-хвилинний фільм про найважчий період евакуаційних місій із Костянтинівки, де рятувальників «Проліски» називали «операторами останньої надії». За цей час екіпажі вивезли з міста близько 1700 людей, серед них — півтори сотні поранених і маломобільних.

Заступник міського голови Дніпра Юрій Яндульський зазначив: «Гуманітарна місія “Проліска” на сьогодні вже більше ніж партнер. Це вже наші друзі, це люди, які завжди поруч. Співпраця з організацією триває вже понад п’ять років — по евакуації, соціальних маршрутах і відновленню житла після атак. Від імені міського голови Бориса Філатова висловлюю слова подяки. Пишаємось нашою співпрацею. Ми максимально будемо сприяти всім спільним заходам і проектам».

Директор центру підтримки населення «Дотик» Рафаель Кіжнер додав: «Гуманітарна місія “Проліска” за час повномасштабного вторгнення стала важливою частиною системи реагування на війну та допомоги цивільному населенню. Для нас, як для міста, дуже важливо підтримувати діяльність “Проліски”, дати майданчик для того, щоб показати містянам, як вона допомагає не тільки дніпрянам, а й усім, хто постраждав від війни».

Серед присутніх у залі й переселенці, для яких побачене — не просто абстрактні кадри, а власна історія. «Я з Бахмута і свого часу моє місто, на жаль, переживало щось подібне. І я щиро пишаюсь цими всіма людьми, які працюють у “Пролісці”, що вони ризикуючи своїм життям, роблять все можливе, щоб евакуювати людей у більш безпечні регіони», — розповіла Наталія Тюніна.

«Після таких фільмів важко налаштувати себе на реальність, адже сама колись пережила щось подібне і встигла виїхати самостійно. Важливо думати перш за все про своє майбутнє, для того, щоб люди з гуманітарних місій не ризикували своїм життям», — поділилася Аліна Певна.

«Дивлячись на кадри руїн, я згадувала свій рідний Покровськ. Люди їдуть, залишивши все. Як склалася їхня доля? Хотілося б продовження цього фільму. Мене переповнюють емоції, бо дійсно сьогодні ми переживаємо складні часи для всієї України», — сказала Олена Здебська.

Виставка та кінопоказ об’єднані спільною ідеєю — розповісти, якою є гуманітарна робота під час війни: про цивільних, яких потрібно вивозити з небезпечних територій, про буденну працю рятувальних команд біля лінії фронту та про небезпеку, що загрожує тим, хто залишається поруч із людьми, які потребують допомоги.