Остап Українець: мова як дім буття і поле культурної війни

Українська мова пройшла шлях від об'єкта зневаги до мови нейтрального запиту. Це визнає Остап Українець, який згадує, що ще 2012 року скарга на мовну дискримінацію викликала лише здивування, а зараз мовне законодавство працює так, що навіть без прямого примусу люди поводяться, ніби цей примус існує.

За його словами, маргіналізація російської мови в Україні відбувається не через заборони. Видавець може надрукувати книжку російською, якщо паралельно випустить українську версію, на радіо можуть звучати російськомовні пісні, але ніхто їх не запускає. Це зміна статусів, яка для Українця важливіша за формальні показники. Він наголошує: важливо не те, щоб усі заговорили чистою українською, а те, щоб кожен міг і знав, коли потрібно нею скористатися.

Окрема тема — гумор і лайка. Українець пояснює, чому люди, які перейшли на українську, у жартах чи лайці повертаються до російської. Лайка — це базова лексика, своєрідний "синій екран" перезавантаження мозку, а гумор потребує спільних референсів і є найвищим пілотажем володіння мовою. Він іронізує, що російська сміхова традиція для нього зводиться до кількох анекдотів, а сама Росія "безсоромно покладається на зовнішні джерела" у гуморі.

Щодо наративу "україномовність не дорівнює патріотизму", публіцист називає це "когнітивною затичкою", яка ставить крапку там, де має починатися аналіз. Він закликає розрізняти персональне й інтерперсональне: заборона імпорту російських книжок — це не спроба змусити людей не читати російською, а обмеження економічного демпінгу та важеля тиску на Україну. Ідеологічні вигоди — лише третьорядний ефект.

Український дубляж Українець називає одним із найправильніших культурних рішень за часи незалежності. Він згадує, як Росія реагувала на його появу фейками, зокрема вигаданим інтерв'ю Джоан Роулінг, і наголошує: скандали виникали не через порушення чиїхось прав, а тому, що це один із факторів втрати Росією прямого впливу на Україну.

Соціолінгвістичну реальність сьогодні Українець описує як "дуже сильно не вивчену" і водночас "невизначену й тривожну". Через вимушену міграцію старі мапи поширення діалектів уже неактуальні, а нових масштабних досліджень не буде ще довго. Він зауважує, що ми живемо в період інтенсивної зміни мови, але не маємо системи орієнтирів, яка б показала, що відбувається насправді.

Щодо майбутнього суржика, Українець вважає, що він зникне, але не за нашого життя. Він радіє нормалізації цього явища, згадуючи, як у студентські роки серед філологів суржик був внутрішньою мовою, а сьогодні це загальноприйнятий підхід. "Єдиний критерій правильності чи помилки — це взаємна зрозумілість спілкування", — підсумовує він.

Найбільшим мовним імпульсом за часи Незалежності публіцист вважає рішення про обов'язковий дубляж фільмів — воно створило величезний масив україномовної культури й завело в українське поле світову поп-культуру. А відповідаючи на питання про можливий відкат тих, хто перейшов на українську зі спротиву, він порівнює це з рішенням "на зло мамі відморозити вуха": вуха однаково відмерзнуть. Проте навіть ті, хто залишився російськомовним, уже не є такими, як у 2014-му — багато емоційних прив'язок неминуче змінилися.