116-й сезон театру Садовського: «Біла ворона», Мрожек і Леся Українка

17 вересня Вінницький обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського піднімає завісу 116-го сезону. Першою на сцену повертається рок-опера Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченка «Біла ворона» — вистава, яку тут не грали вісім років. Особливість відновленої версії в тому, що жодного запису не використовують: усі вокальні партії актори виконують наживо.

Про плани колективу розповіла керівниця літературно-драматургічної частини театру Світлана Фицайло в ефірі Українського Радіо Вінниця. За її словами, звернення саме до цієї рок-опери не випадкове: «Вона відновлена, тому що і тоді, і вісім років тому, і сьогодні ми розуміємо, що Україна в небезпеці. І що такі вистави потрібні, тому що вони збуджують людей. Ми — нація. І ось ця вистава, вона це підкреслює».

Головну роль у постановці тепер виконують дві акторки — Марія Левченко та Аліна Шкуропат. Попередня виконавиця партії Жанни д'Арк, як пояснює Фицайло, нині виховує доньку й сина. «Так трапилося, що попередня наша Жанна д'Арк стала двічі матусею, тому вона займається вихованням донечки і сина, а вже нові актори — ті, хто заслуговують бути, ті, хто можуть, тому що пластичні етюди — це надзвичайно важко», — каже вона.

Складність цієї роботи в тому, що акторові доводиться поєднувати спів, пластику й драматичну гру одночасно. «Звичайно, величезна робота балетмейстера, хормейстера, це надзвичайно, знаєте, велика праця, тому що одночасно рухатись, одночасно співати і жити тим, що відбувається — це надзвичайно, надзвичайно непросто, але наші актори люблять цю постановку», — додає Фицайло.

Постановником «Білої ворони» є режисер Тарас Мазур, сценографію створила художниця Анна Духовична, хореографію — Діана Калакай, хормейстерка — Оксана Марчук. Оскільки Мазур уже не працює в театрі, відновленням займається молодий режисер Роман Хегай-Семенов, який також має невелику роль у виставі.

Далі сезон обіцяє кілька прем'єр. У репетиції вже п'єса польського драматурга Славомира Мрожека «Емігранти» у постановці заслуженого діяча мистецтв України Вадима Сікорського, відомого недавньою прем'єрою «Небилиця про Івана». Поруч готується «Дванадцята ніч» Вільяма Шекспіра — її ставить Євген Карнаух.

На різдвяно-новорічний період театр планує відновити дитячі казки. «Новорічні ранки, ми їх називаємо різдвяно-новорічні, для наших діток це буде калейдоскоп з наших казок. Це казки, які завжди люблять діти, які чекають діти. Що там говорити, ми самі чекаємо на казку. Не тільки на сцені, але і в житті», — говорить Фицайло.

Ще одна прем'єра запланована до Міжнародного дня театру: харківський режисер Олександр Ковшун, знаний у Вінниці, візьметься за «Камінного господаря» Лесі Українки. Репетиції мають стартувати в грудні, якщо не стане на заваді щось непередбачене.

Сезон не обмежиться власною сценою. 18 вересня театр долучиться до фестивалю «Мельпомена Таврії» — у Вінниці в його межах покажуть «Білу ворону». «Звичайно, ми не можемо поїхати до Херсону, але вони проводять уже який рік поспіль, що Херсон там, де ми. А так як у нас є херсонці, і багато є у Вінниці, ми беремо участь у цьому фестивалі, запрошуємо херсонців, членів їхніх родин на перегляд вистави», — розповідає Фицайло.

Колектив також планує поїздку до Хмельницького на фестиваль сучасної української драматургії, де покаже «Я б тобі небо прихилив» — виставу, яка вже потрапила до Книги рекордів Гіннеса. А нещодавно в Києві в межах «7 театрального тижня» вінничани представили «Кассандру», і, за словами Фицайло, глядачі аплодували стоячи понад десять хвилин.

Продовжаться й міжнародні гастролі: виставу «Квітка» знову повезуть до Німеччини, а дорогою завітають до Ужгорода. «Квітка» скорила серця не лише українських міст, але вже й підкорює Європу», — каже Фицайло.

Окрема лінія сезону — проєкт «Терапія мистецтвом», до якого залучають ветеранів, волонтерів та членів ветеранських родин. За майже рік існування його учасники, за словами Фицайло, стали спільнотою, що підтримує одне одного й поза театром. «Ми якось, знаєте, ми стали рідними. Оці дівчата і хлопці, вони передзвонюють один одному, і зустрічаються, і жартують. Таке враження, знаєте, що ми є єдина родина», — ділиться вона.

До проєкту можуть долучитися нові учасники: наступною постановкою має стати комедія за українською класикою, для якої бракує акторів. Тож новий сезон театру Садовського — це не лише про прем'єри й фестивалі, а й про спробу сцени говорити з людиною там, де їй найпотрібніше: про війну, про втрату, про надію, висловлену наживо.