Пінопласт на Театральній: як в Ужгороді ладнають з історичними фасадами

Історичний центр Ужгорода — це не лише туристичні листівки, а й жива тканина міста, де кожен фасад і кожне вікно мають власну історію. Тож коли на площі Театральній з'явився пінопласт для вирівнювання стіни, а в мікрорайоні Малий Галагів дерев'яні рами поступилися пластиковим, це не могло лишитися поза увагою.

Будинок на площі Театральній входить до історичного ареалу Підзамкової гори, а з 2011 року його внесено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини. Два роки тому один зі співвласників замовив ескізний проєкт ремонту фасаду. Однак, як розповів головний спеціаліст відділу збереження архітектурної спадщини Костянтин Куцов, у погодженому проєкті йшлося про штукатурку, а не про пінопласт. Після звернення фахівців пінопласт демонтували, але згодом із нього почали викладати рустовку — декоративні елементи, що імітують каміння. Тепер офіційний лист із вимогою пояснень знову поїде до замовника.

Начальник управління містобудування та архітектури Ужгородської міськради Олег Боршовський підтвердив: дозвіл на роботи за цією адресою було видано, але використання пінопласту не погоджували. Він також зауважив, що заміна вікон на пластикові в історичній частині — це порушення, навіть якщо старі рами вже не тримали тепло. Для таких випадків існують окремі механізми та етапи, які дозволяють зберегти автентичність, не жертвуючи комфортом.

Схожа ситуація — у Малому Галові, де будинки також належать до історичного ареалу. Минулого року відділ збереження архітектурної спадщини почав збирати документи для внесення цих будівель до реєстру культурної спадщини. А цього місяця на одній із будівель поблизу Липової алеї дерев'яні вікна замінили пластиковими. Замовника поки встановлюють — до фахівців ніхто не звертався.

Костянтин Куцов нагадує: будь-які роботи в історичній частині потребують паспорта фасаду, який підписує головний архітектор міста, та погодження органів охорони культурної спадщини. Це не бюрократія заради бюрократії, а спосіб зберегти обличчя міста.

Архітектор Петро Сарваш пояснює: кожна деталь — від ліпнини до віконної рами — відтворює епоху, в якій народжувалися ці квартали. Якщо зникає пам'ять, місто стає нецікавим насамперед для самих мешканців. Він додає, що органи охорони культурної спадщини мають інструменти впливу: приписи, штрафи, а в разі потреби — звернення до суду чи правоохоронців.

Реставрація в історичному ареалі — це завжди баланс між технічним станом та автентичністю. І знайти його можна лише через дослідження та узгоджені рішення.