1200 історій українців: у PinchukArtCentre оживає пам'ять 2004–2024

У київському PinchukArtCentre триває виставка «Не питаючи дозволу», присвячена мистецтву 2004–2014 років. Проте її експозиція — не лише про художників. Куратори запропонували глядачам поділитися особистими історіями про цей період, і відгук перевершив очікування: понад 1200 рукописних записок тепер стали повноцінною частиною проєкту.

Спогади виявилися різними за настроєм, але щемко впізнаваними. Хтось згадував курс долара, хтось — родинні поїздки до Криму чи Бердянська, атмосферу «Євро-2012», студентські роки, перше кохання чи народження дітей. Окремим болючим пластом стали розповіді про втрати та улюблені місця в рідних Херсоні й Донецьку.

Щоб ці голоси не лишилися архівом, куратори повернули їх у простір виставки. На стіні пам'яті одночасно експонують 100 записок — вони змінюватимуться щотижня. Поруч лежить книга, у якій кожен охочий може написати відповідь на спогад невідомої людини, що його найбільше зачепив. Так виникає діалог між глядачами, які, можливо, ніколи не зустрінуться.

Заступниця артдиректора та керівниця публічних програм PinchukArtCentre Ольга Шишлова пояснює: «Класична експозиційна модель — це інструмент для фокусування уваги. Але він вибудуваний навколо монологу: інституція говорить, глядач слухає. Коли ми хочемо натомість чути людей, класичної моделі стає замало». Вона додає: «Ми хочемо додати ще один вимір: зустріч людей одне з одним довкола цього мистецтва. Через фрагменти пам'яті глядачі вступають у комунікацію, доповнюючи висловлювання художника чи художниці власним досвідом».

Цей проєкт — спроба почути, як глядачі переживають виставку, які внутрішні питання вона в них відкриває. І, судячи з кількості записок, відповідей значно більше, ніж питань.