Мова як поле бою: чому справа Потапа і Каменських — це не про зірок

Багато століть українці живуть у російській культурній окупації. Століттями нам втовкмачували, ніби справжня мова — це російська, а українська — щось на кшталт сільського наріччя. Звідси й відповідні орієнтири: читати — Булгакова і Пушкіна. А щоб остаточно закріпити міф про вторинність української літератури, у шкільну програму напхали важких творів про непідйомне сільське життя — діти в тому віці їх не розуміють і починають ненавидіти.

Потап і Настя Каменських — не окреме явище, а масовий продукт цієї культурної окупації. Таких людей, як Каменських, мільйони. І це не стільки їхня вина, скільки біда: Росія доклала дуже багато зусиль, щоб подібних людей «корчило» від української мови.

Мало хто знає, що мати Насті Каменських, Лідія Петрівна Каменських, понад 30 років співала у хорі імені Верьовки. Хрещена мати — народна артистка України Алла Кудлай. Батько — концертний директор того ж хору. Тобто найближчі родичі глибоко інтегровані в українську культуру.

І ось у цій сім'ї з'являється дочка, яка від української мови відвертається. Чому? Бо Росія послідовно веде політику культурної окупації і за сотні років переконала велику частину українського суспільства, що справжній успіх можливий лише російською. Мала Настя росте в Києві 1990-х, і всі її кумири — бандити, прокурори, дорогий Потап — говорять російською. Так з українки Насті Жмур поступово формується росіянка Настя Каменських.

Вона стає ще більшою українофобкою, ніж самі росіяни, бо їй соромно за те, що колись була українкою. Тепер вона робить такі заяви, щоб переконати саму себе: українкою вона була несправжньою, а насправді вона — чистокровна руська. Успішна і модна.

Питання засудження таких типажів, як Потап чи Настя, — це не про конкретних персонажів. Це наш спротив культурній окупації.

Тому коли вам кажуть: «Нащо вони вам? Відчепіться від них!» — не зупиняйтеся. Бо це у рускомірців і латентних рускомірців шкварчить їхня російська культурна прошивка. Їм некомфортно, коли зазіхають на монопольне становище російської мови в Україні.

Якщо російська втрачає статус панівної в Україні — значить, усі жертви тих, кого навернули в російську, даремні. Виходить, вони даремно відмовлялися від мови батьків, даремно роками бекали й мекали, поки навчилися більш-менш нормально говорити російською. Їхній світ, де російська допомагала отримати більше впливу і ваги, руйнується на очах.

Ось чому такі люди нападатимуть щоразу, коли ви чинитимете спротив культурній окупації. До цього треба бути готовим і завжди чітко висловлювати свою позицію щодо тих, хто тягне нас назад, у рускій мір.

А позиція проста. Не подобається Україна, кіста від мови і корчі від «Океану Ельзи»? Тоді їдьте в Росію і все життя доводьте, що ви не українці. Спойлер: там ніхто не повірить і вас вважатимуть хитрими хохлами.